Порушення опорно-рухового апарату.

Саме поняття «порушення опорно-рухового апарату» носить збірний характер і включає в себе рухові розлади, різні за змістом і проявів.

Порушення опорно-рухового апарату виникають унаслідок певного захворювання, що призводить до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), унаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, ми­лицями, тростинками чи «ходунками». При деяких важких травмах хребта відбувається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову актив­ність кінцівок, унаслідок чого відбувається їх па­раліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка час­тина спинного мозку ушкоджена та якою мірою, можуть бути різними, Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у лю­дини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, унаслідок цього руки й ноги в людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.

Порушення рухової функції в залежності від розвиненості рухової активності розрізняються за ступенем тяжкості. Діти з важкими порушеннями не володіють навичками прямостояння, ходьби, захоплення предметів, самообслуговування або ж насилу здатні пересуватися з використанням ортопедичних пристосувань.

Діти з середньою вираженістю рухових порушень – найбільш численна група. Вони можуть пересуватися в обмеженому просторі і на невеликі відстані, володіють навичками самообслуговування.

Діти з легкими порушеннями, як правило, ходять самостійно, відмінно пересуваються по вулиці і приміщень, у них сформовані навички самообслуговування. Але такі діти мають патологічні пози, важкі руху, труднощі в підйомі та спуску сходами та ін.

Терміндитячий церебральний паралічоб'єднує групу станів, при яких порушуються рухи й здатність контролювати положення тіла у просторі. Дитина із церебральним паралічем не може керувати своїми рухами так само, як інші діти, вона не може навчитися самостійно сидіти, стояти, говорити і ходити. Її рухи і хода завжди відрізнятимуться від рухів і ходи інших дітей. Різноманітні рухові порушення можуть виявлятися у вигляді парезів (обмеження рухових функцій і м'язової сили), гіперкінезів (надмірних мимовільних рухів), порушень координації рухів. Іноді таким дітям взагалі буває важко перебувати в будь-якому положенні через постійні рухи, які вони не можуть зупинити. Церебральний параліч часто супроводжується різноманітними порушеннями мовлення, психіки, зору, слуху, інколи – епілептичними нападами. Це захворювання не прогресуюче, однак залишається стійкою причиною тяжкого фізичного стану дитини.

ДЦП характеризується неспроможністю пов­ною мірою контролювати координацію рухів і м’я­зову силу. Залежно від того, який відділ мозку ура­жено, можуть виникати різкі м’язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні від­чуття та сприйняття, порушення зору, слуху та мовлення, напади, затримка в розумовому розви­тку Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайну шко­лу та вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання спеціальні умови: без бар’єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, який в дитини спостерігають розлади моторики тощо.

Постава

Люди кажуть: «Недоліки виховання виявляються під час дорослого життя». До цього можна додати: «І відбиваються на нашому здоров'ї».

Тож поговоримо про один з важливих чинників, що характеризують і зовнішній вигляд людини, і, відповідно, стан її здоров'я.

Формування правильної постави є одним з найважливіших завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку. Формування постави в лю­дини триває упродовж усього періоду зростання. Уже до кінця першого року життя в дитини утворюються чотири природні (фізіологічні) вигини хребта: шийний і поперековий — опуклістю вперед, грудний і крижово-куприковий — опуклістю назад.

Крижово-куприковий кіфоз формується першим, це відбувається ще на етапі внутрішньоутробного розвитку. Коли дитина навчиться піднімати й утримувати голівку, з'явиться шийний вигин (лордоз) хребта. Грудний кіфоз формується під час сидіння дитини, а поперековий лордоз — коли вона починає повзати, ставати на ноги й ходити. Чіткі, природні вигини хребта утворюються до 6-7 років.

Дитина, яка має правильну поставу, виглядає підтягнутою, голову й тулуб тримає прямо, плечі трохи відведені назад, розгорнуті, але не підняті, живіт підібраний, ноги в колінних і тазостегнових суглобах ви­прямлені, розставлені на ширину плечей, забезпечуючи однакове наванта­ження на обидві ноги. Руки спокійно опущені уздовж тіла.

Така постава забезпечує нормальне функціонування всього організму і його окремих систем.

У разі неправильної постави спина сутула, плечі зведені вперед, живіт випнутий, голова опущена. При цьому особливо страждають органи дихання: здавлюються верхівки легенів, зменшується їх вентиляція.

Більш виражене порушення постави - бічне скривлення хребта (сколіоз) при якому спостерігається зміна нормальних хребетних вигинів, симетрія плечового пояса, перекіс таза, укорочення одноієї ноги и подовження другої.

Деформація кістяка позначається на діяльності серця, легенів, спинно­го мозку, внутрішніх органів. Дефекти постави можуть негативно впливати на стан нервової системи. Малюки стають замкнутими, дратівливими, примхливими, неспокійними, почуваються неспритними, соромляться брати участь в іграх однолітків. Доросліші діти скаржаться на болі в хребті, які виникають зазвичай після фізичних навантажень або статичних поз, на почуття оніміння в міжлопаточній області.

Треба відзначити, що недоліки постави в дошкільників ще не стійкі. Дитина може прийняти правильну позу, якщо їй нагадати про це, але її м'язи, особливо спини й живота, виявляються не в змозі довго утримувати хребет у вертикальному положенні, вони швидко стомлюють­ся. Тому у формуванні правильної постави важливу роль відіграє достатня сила м'язів, а також рівномірний гармонійний їх розвиток.

Велике значення має раціональна поза, що забезпечує стійку і тривалу працездатність.

Варто бути уважним до поз дітей у всіх видах їхньої життєдіяль­ності, виховувати стійку звичку до правильного положення тіла як в організованих заняттях, так і в самостійних іграх.

Поза за столом під час малювання, розглядання ілюстрацій, під час занять настільно-друкованими іграми повинна бути зручною: лікті обох рук на столі, передпліччя симетрично й вільно (по верхній третині, трохи нижче ліктьових суглобів) лежать на поверхні стола. Плечі перебувають на одному рівні, голова ледве нахилена уперед. Відстань від очей до столу дорівнює ЗО см.

Сидіти дитина повинна з однаковим навантаженням на обидві сідниці, не перекошуючись в один бік. Стопи стоять на підлозі (або на підставці, якщо стілець зависокий для дитини), гомілковостопний, колінний і тазостегновий суглоби утворюють прямий кут.

Неприпустимо, щоб діти сиділи, схрестивши ноги або зачепивши їх за ніжки стільця.

Час від часу дозволяються відхилення від зазначеної пози. Це потрібно для відпочинку, деякого розслаблення певних груп м'язів, які беруть участь у підтримці правильного положення. Але відхилення не повинні бути тривалими, щоб вони не перетворилися на стійку звичку й не призвели до небажаних деформацій.

Слід приділяти увагу позі під час сну дошкільника. Найкраще, якщо дитина спить на спині, на невеликій подушці. Сон на боці, особливо «калачиком», зміщує лопатки, здавлює верхні ребра в грудній порожнині, викривляє хребет.

Стояти треба з рівномірним розподілом ваги тіла на обидві ноги. У природному положенні ноги трохи розставлені, так зручніше утримувати рівновагу. Звичка стояти з опорою на одну ногу викликає косе положення тіла, неправильний вигин хребта.

Досить складним є збереження правильної постави під час рухів. М'язи повинні діяти, напружуючись і розслаблюючись, і цим підтримувати рівновагу тіла. Особливо велику участь у цих руках беруть м'язи плечового поясу, спини, шиї, тазу, стегон.

Під час ходьби плечі слід тримати на одному рівні, грудну клітку роз­правити, лопатки трохи (без напруження) відвести назад, живіт підтягти, дивитися прямо вперед на 3—4 кроки, не опускаючи голови.

Оскільки на формування постави впливають умови навколишнього середовища, батьки мають не тільки контролювати пози дітей під час сидіння,стояння,ходьби.

Важливе значення мають також:

· правильне збалансоване харчування:

· свіже повітря:

· підбір меблів відповідно до довжини тіла:

· правильно освітленість:

· звичка правильно сидіти:

· уміння розслаблювати м’язи тіла.

Ознаки правильної постави:

• помірні вигини хребта;

• рівна спина;

• лопатки розміщені симетрично, не випинаються;

• плечі — на одному рівні;

• прямі ноги з нормальним склепінням стоп;

• голова тримається прямо;

• грудна клітка виступає над животом;

• живіт підтягнутий;

• розвинуті м'язи тіла.

Значення правильної постави:

• є умовою для нормального розвитку та функціонування внутрішніх органів;

• забезпечує можливість різноманітних рухів;

• сприяє нормальній працездатності організму;

• складова естетичного вигляду.

Ознаки неправильної постави:

• голова нахилена або висунута вперед;

• грудна клітка вдавлена;

• плечі зведені ж грудей;

• живіт випнутий;

• груди запалі;

• ноги постійно зігнуті в колінах.

Причини порушення постави дошкільнят:

• дитину неправильно носять на руках;

• рано починають садити;

• починають вчити ходити, проминаючи стадію повзання;

• під час прогулянок постійно тримають за руку;

• нестача вітаміну D.

Наслідки неправильної постави:

• погіршується діяльність органів дихання (виникає схильність до застудних хвороб);

• порушується кровообіг;

• виникають проблеми з травленням;

• настає розлад нервової діяльності (погіршується пам'ять, сон, виникає підвищена втомлюваність, головний біль);

• погіршується зір;

• викривлення хребта.

Зазвичай розрізняютьтри ступені порушення поставиу фронтальній площині. Щоб визначити, чи є викривлення вже сталим, стійким, дитину просять випрямитися.

Деформація 1-го ступеня -викривлення хребта вирівнюється до нормального положення при випрямленні.

Деформація 2-го ступеня -почасти вирівнюється при випрямленні дитини або при висі на гімнастичній стінці.

Деформація третій ступеня -викривлення не змінюється при висі або випрямленні дитини.

Дефекти постави у фронтальній площині характеризуються порушенням симетрії між половинами тулуба. Хребетний стовп являє собою дугу, звернену вершиною вправо або вліво; визначається асиметрія трикутників талії, пояса верхніх кінцівок (плечі, лопатки), голова нахилена в сторону. Симптоми порушення постави можуть бути виявлені в різного ступеня; від трохи помітних відхилень до різко виражених деформацій.

Бічне викривлення хребта при функціональних порушеннях постави може бути виправлено вольовим напругою мускулатури або в положенні лежачи.

Сколіоз на початковій стадії розвитку процесу, як правило, характеризується тими ж змінами, що і порушення постави у фронтальній площині. Але на відміну від порушень постави при сколіотичної хвороби крім бокового викривлення хребта спостерігається скручування хребців навколо вертикальної осі (торсия). Про це свідчить наявність реберного вибухання по задній поверхні грудної клітки (а при прогресуванні процесу формування реберного горба) і м'язового валика в поперековій області.

На пізнішому етапі розвитку сколіозу відбувається розвиток клиноподібної деформації хребців, розташованих на вершині дуги викривлення хребта.

Залежно від тяжкості деформаціїсколіози ділять на чотири ступені.Діагноз сколіозу виставляється лікарем-ортопедом на підставі клінічного та рентгенологічного обстеження.

Всі діти з виявленими порушеннями постави і сколиозами повинні перебувати на диспансерному обліку у лікаря-ортопеда і отримувати всілякі методи терапії (ортопедичні посібники, розвантажувальний режим, лікувальну фізкультуру, масаж, лікувальне плавання, мануальну терапію, фізіотерапію та інші види консервативного лікування), а по показаннями - хірургічне лікування.

Виражені форми сколіозу (третій і 4 ступеня) становлять близько 0,6-0,7% від загальної кількості дітей, які страждають сколіотичної хворобою. Значна частина сколіозів 1-го ступеня з віком стабілізується.

Від ступеня сколіозу, від прогнозу захворювання залежить тактика у проведенні лікувально-профілактичних заходів. Діти з прогресуючими формами сколіозу повинні знаходитися на лікуванні в спеціалізованих установах. Дітям з порушеннями постави, без прогресування сколіозу необхідно проводити лікування в амбулаторних умовах до закінчення їх зростання. Основу комплексного лікування повинна становити коригуюча гімнастика і заняття різними видами спорту, що сприяють правильному формуванню хребта.

Фізичні навантаження при заняттях фізичною культурою і спортом впливають в першу чергу на зв'язкового-м'язовий і кістково-суглобової апарати, змінюючи їх будову і функцію. Спортивна тренування завжди збільшує силу м'язів, еластичність зв'язкового апарату та інші їхні функціональні якості. Розвиваються й удосконалюються рухові навички та інші функціональні якості (швидкість, гнучкість, спритність, витривалість, сила, рівновага), що свідчить про вдосконалення пропріорецепціі - глубокомишечной чутливості, вестибулярної стійкості, точності відтворення заданих рухів у просторі, часі і зусиллях.

Зазвичай, якщо немає інших захворювань, дітям з порушеннями постави і сколиозами 1-го ступеня (спричинених недоліками організацій шкільного та домашнього режиму) призначається основна медична група для занять фізичною культурою. Крім того, їм показані додаткові до звичайних уроків фізкультури в школі заняття коригуючої гімнастикою під наглядом лікаря-ортопеда.

При сколіозах 2-й і 3-го ступеня діти потребують особливого підходу, їм зазвичай призначається група лікувальної фізкультури, заняття в якій зазвичай проходять в поліклініці або в лікарсько-фізкультурному диспансері. При правильній орієнтації дітей для занять спортом необхідно враховувати, що не всі види спорту надають однаковий вплив на подальший розвиток постави і хребта.

В основному навички неправильної постави, що сформувалися за відсутності функціональних змін з боку опорно-рухового апарату, усуваються при заняттях симетричними видами спорту протягом одного року. В інших випадках для усунення наявних порушень постави потрібні більш наполегливі заняття протягом декількох років.

Так, навички неправильної установки тіла, утворені на тлі функціональних змін з боку опорно-рухового апарату, виправляються протягом двох-трьох років. А порушення постави, що виникли на тлі наявних функціональних і структурних змін, можна виправити лише багаторічними наполегливими заняттями симетричними видами спортивних вправ (видами спорту) протягом чотирьох-п'яти років, а в окремих випадках (до 6-7%) вони зберігаються на все життя .

Ефективно впливати на деформацію хребта і грудної клітки можна фізичними вправами лише до 14-15 років, в старшому віці вона не піддається корекції. Пояснюється це тим, що у підлітків 14-15 років постава практично вже сформована.

Таким чином, при виборі засобів для профілактики та лікування дітей з порушеннями постави і сколіозом 1-го ступеня важливий правильний підхід. Необхідно рекомендувати дітям коригуючі гімнастику або заняття певними видами спорту.

Діти з нормальною поставою можуть займатися будь-якими видами спорту. Однак треба мати на увазі, що вузька рання спеціалізація в асиметричних видах спорту призводить до порушення постави.

Діти з порушеннями постави і сколіозом 1-го ступеня повинні бути орієнтовані в симетричні і змішані види спорту. Але таким дітям протягом першого року занять необхідно проводити ортопедичне обстеження не менше двох разів на рік, щоб не переглянути прогресування процесу. При наявності ознак прогресування заняття спортом повинні бути заборонені.

Заняття асиметричними видами спорту при порушеннях постави у фронтальній площині і сколіозах 1-го ступеня протипоказані. Вони сприяють прогресуванню наявних змін. При наявності у дітей хронічних захворювань органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, органів виділення на фоні порушень постави та сколіозу 1-го ступеня заняття спортом протипоказані.

Таким чином, тільки розумні заняття спортом та фізичною культурою приносять профілактичний і оздоровчий ефект. Л неправильно організовані заняття фізичними вправами або проводяться без урахування анатомо-фізіологічних особливостей і стану дитячого організму призводять до патологічних відхилень в опорно-руховому апараті.

Порушення стопи: плоскостопість

Плоскостопість – це деформація стопи, при якій характерна підвищена плоскість її склепіння. Стопа дитини починає формуватися ще до народження і продовжує до 8-9 років. До 3-х років формування стопи проходить етап фізіологічної плоскостопості. Тобто, плоска стопа у трирічної дитини – це нормально, так повинно бути і відбувається це практично у всіх дітей. (Зустрічається, звичайно, поняття вродженої плосковальгусної деформації стоп, але це дуже рідкісне явище).Плоскостопість у дітей раннього віку можна трактувати як фізіологічний етап формування повздовжнього склепіння стопи. При цьому у віці до трьох років низьке склепіння треба розцінювати як нормальне явище, яке не потребує ніяких профілактичних заходів, і тільки наявність низького склепіння на четвертому-п’ятому році життя має бути підставою для призначення різних лікувальних заходів, включаючи й носіння супінаторів або профілактичного взуття. Але не варто чекати 5-річного віку, щоб виявити в дитини плоскостопість. Рекомендується регулярно відвідувати лікаря-ортопеда, який може визначити передумови до неправильного формування стопи. У такому випадку лікар дає рекомендації, що дозволяють запобігти розвитку деформації стоп.

Профілактику плоскостопості треба починати з перших років життя дитини. Вона має полягати у виробленні правильної ходи, тренуванні витривалості до довгого ходіння, у гігієні рухів узагалі. Особливу увагу треба звернути власне тоді, коли дитина починає жваво ходити, бо саме тоді починає активно формуватися стопа й за наявності проблем можна зарадити та вжити профілактичних заходів. У режим дня дітей для запобігання плоскостопості обов’язково треба включити заняття ранковою гігієнічною гімнастикою. Профілактичними, а також лікувальними заходами при плоскостопості є щоденні фізичні навантаження на стопу: дитина повинна мати змогу ходити нерівною поверхнею. Для цього можна купити ортопедичний килимок або зробити самостійно (із ґудзиків, каштанів чи камінців). Виконуючи комплекс фізичних вправ, дитина зміцнює різні м’язові групи ніг, у тому числі м’язи, які беруть активну участь у підтриманні нормальної висоти склепіння стопи. Для зміцнення склепіння стопи й утримання його в трохи піднятому положенні дитина мусить згинати пальці стопи, повертати стопу всередину, а також наближати носок ноги до другої.

В основі профілактики плоскостопості лежить, по-перше, зміцнення м’язів, збереження склепіння; по-друге, носіння раціонального взуття і, по-третє, обмеження надмірного навантаження на нижні кінцівки. Для виконання першого завдання особливе значення мають фізичні вправи. Програми в дитячих дошкільних закладах і загальноосвітніх школах достатньо насичені вправами, які зміцнюють опорно-руховий апарат нижніх кінцівок (ходьба, біг, стрибки, присідання, плавання, рухові ігри та ін.), що, безумовно, сприяє підвищенню витривалості нижніх кінцівок.

На сьогоднішній день вчені пропонують безліч різноманітних методик, що дозволяє оцінити висоту склепіння стопи та ступінь її деформації. Між існуючими методами діагностики патології стопи, виділяють наступні: опитування, огляд, візуальна оцінка стопи, вимірювальні методи (педометричний, плантографічний), рентгенографія, метод відеореєстрації та реєстрація реакції опори

Батькам треба пам’ятати, що лікування плоскостопості потрібно проводити до семи років. Опісля дуже важко виправити його консервативними методами, тож іноді не обійтися без хірургічного втручання.Щоб лікувальна фізкультура дала відчутні результати, займатися потрібно регулярно і потрібно вранці, оскільки в цей час м'язи ще не встигли втомитися. Важливо пам’ятати: перед початком виконання будь-гімнастики для здоров’я ступень, необхідно зробити масаж. Дозвольте дитині побігати по спеціальному масажному килимку протягом п’яти хвилин. Цього буде достатньо, щоб приготувати ніжки до вправ. Фізкультура після підготовчого масажу принесе більше користі і допоможе швидше позбутися від плоскостопості в дитячому віці.

ПЛОСКОСТОПІСТЬ У ДІТЕЙ

Комплекс вправ №3. Зміцнення стоп

Специфіка методу ЛФК

Рухова активність людини у вигляді різних форм м'язової діяльності (праця, фізичні вправи) відіграє провідну роль у житті, в процесі еволюції вона стала біологічною потребою. Рухи стимулюють ріст і розвиток дитини, у дорослої людини змолоду розширюють функціональні можливості всіх систем організму, підвищують працездатність, у літньому та похилому віці підтримують функції організму на оптимальному рівні й сповільнюють інволютивні процеси. М'язова діяльність позитивно впливає на психічний і емоційний стан. Заняття спортом, як і праця, підвищують соціальну значущістьособистості.

Численні дослідження свідчать, що гіпокінезія (недостатність рухової активності) знижує опірність організму, збільшує схильність до різних захворювань, тобто є чинником ризику. Організм хворого перебуває в несприятливих умовах не тільки через патологічні зміни, але й внаслідок змушеної гіпокінезії. Спокій під час хвороби необхідний тому, що він:

· . полегшує функціонування як ураженого органу, так і всього організму;

· . знижує потребу в кисні й поживнихречовинах;

· . сприяє більш ощадливій роботі внутрішніх органів, відновлює гальмівні процеси в центральній нервовій системі(ЦНС).

Однак, якщо обмеження рухової активності триває довго, то зниження функцій найважливіших систем стає стійким, слабшають процеси збудження в ЦНС, погіршується функціональний стан серцево-судинної й дихальної систем, а також трофіка всього організму, створюються умови для виникнення різних ускладнень, видужання затягується. Лікувальна фізкультура поліпшує порушені функції, прискорює регенерацію, зменшує несприятливі наслідки змушеної гіпокінезії.

Лікувальна фізична культура (ЛФК)– основний засіб фізичної реабілітації, що використовує засоби, методи і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень (лікувальна мета), запобігання їх загострень і ускладнень (профілактична мета), відновлення здоров’я і працездатності хворих і інвалідів (оздоровча мета).

Головним засобомлікувальної фізкультури є фізичні вправи. Фізичнівправивиконуютьрізноманітніфункціїзалежновідїхнього підбору, методики виконання та фізичногонавантаження.

Фізичні вправи виконують різноманітні функції залежно від їхнього підбору, методики виконання й фізичного навантаження.

Вплив вправ може бути загальним і спеціальним

Загальний впливпроявляється в активізації всіх функцій організму, що сприяє видужанню, попередженню ускладнень, поліпшенню емоційного стану, зменшенню несприятливих наслідків змушеної гіпокінезії під час хвороби, а спеціальне – у спрямованому поліпшенні порушеною хворобою функції певного органу або в розвитку компенсацій. Загальний вплив є неспецифічним, тому різні фізичні вправи для різних м'язових груп можуть позитивно впливати на організм, і ті самі вправи можуть бути ефективними при різнихзахворюваннях.

Спеціальні фізичні вправиу деяких випадках можуть мати специфічну дію на патологічний процес. Наприклад, при атрофії м'язів внаслідок іммобілізації кінцівки, спеціальні вправи, що залучають до рухів відповідні м'язи, відновлюють їхню структуру й функцію, обмін речовин у них. При контрактурі суглоба зміни, що наступили у будові суглобної сумки, синовіальної оболонки, суглобних хрящів, можуть відновитися тільки завдяки спеціальним рухам у суглобі.

Залежно від методики проведення занять (у першу чергу від величини й послідовності фізичних навантажень) досягають різної лікувальної дії фізичних вправ. У період розвитку захворювання використовують мінімальні фізичні навантаження; спеціальні вправи, які застосовуються, безпосередньо виконують лікувальну дію, сприяють формуванню компенсацій та профілактики ускладнень. У період видужання шляхом поступового збільшення навантаження від заняття до заняття досягається тренувальний ефект, що відновлює адаптацію організму до фізичного навантаження, поліпшує функції всіх систем організму, у тому числі й функцію хворого органу або системи. Після досягнення максимально можливого лікувального ефекту при хронічних захворюваннях, після закінчення відновлювального лікування при гострому захворюванні або після травми, а також у літньому віці застосовуються помірні фізичні навантаження, що підтримують досягнуті результати лікування, тонізують організм, та підвищують його адаптаційніможливості.

Основними завданнями ЛФК є:

- зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональномустані;

- попередити ускладнення, які може викликати хвороба і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеногоспокою;

- стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням;

- залучити хворого до активної участі в процесіодужання;

- прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявівхвороби;

- відновити в короткий термін функціональну повноцінністьлюдини;

- виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природнимифакторами.

Лікувальній фізкультурі притаманні особливості, що відрізняють її від інших методів лікування. Систематичне використання фізичних вправ з метою лікування значно підвищує ефективність лікувальних заходів, скорочує строки лікування та перебування хворого в лікарні, зменшує розрив між клінічним і функціональним одужанням.

ЛФК відрізняється від інших методів лікування тим, що цей метод лікування:

- загальнодоступний ібезкоштовний;

- природній – в основі лежать фізичнівправи;

- підвищує реактивністьорганізму;

- потенціює дію лікарськихзасобів;

- не має алергічнихреакцій;

- не має травматичноговпливу;

- універсальність впливу (загальнозміцнюючий івибірковий);

- легко дозується і вивчається реакція нанавантаження;

- можна довготривало або постійно використовувати для лікування та профілактикирецидивів;

- мало протипоказань, а якщо є, тотимчасові;

- висока емоційністьзанять.

Головною особливістю, яка виділяє ЛФК з усіх інших методів лікування, є свідома й активна участь хворого в процесі лікування фізичними вправами. Пацієнт, який знає, для чого потрібно застосовувати фізичні вправи, свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ.

Показання та протипоказання до застосування ЛФК

Завдяки різноманітній лікувальній дії фізичних вправ, позитивному ефекту в профілактиці, лікуванні й відновленні лікувальна фізична культурапоказанамайже при всіх хворобах (внутрішніх, нервових, дитячих, травмах тощо), а в деяких випадках є основним засобом лікування. Удосконалювання методів лікування хворих в останні роки

розширює можливості використання лікувальної фізичної культури й дозволяє застосовувати її в більш ранній термін. Цьому сприяє й розробка нових методик лікувальної фізичноїкультури.

Протипоказаннядо занять лікувальною фізичною культурою найчастіше бувають лише тимчасовими. Її не можна застосовувати в гострому періоді захворювання та під час станів, коли небажано активізувати фізіологічні процеси в організмі, при загальному важкому стані, високій температурі, збільшенні швидкості осідання еритроцитів до 20-25 мм/год, сильних болях, небезпеці інтенсивної кровотечі чи можливості появи її у зв’язку з рухами, інтоксикації, при консервативному лікуванні злоякісних пухлин.

Механізм дії ЛФК

Механізм лікувальної дії фізичних вправ на організм людини

Механізми лікувальної дії фізичних вправ науково обґрунтовують застосування лікувальної фізичної культури. Протягом усієї історії використання фізичних вправ з лікувальною метою не тільки розроблялася методика їхнього застосування, але й вивчалися механізми їхньої дії. Відкриття нових даних про механізми лікувальної дії фізичних вправ, по-перше, поглиблює наші знання в цьому найважливішому питанні теорії лікувальної фізичної культури й, по-друге, має велике практичне значення, тому що розширює можливості навчального процесу, удосконалює методику занять, поліпшує результати лікування.

Нормальна життєдіяльність організму забезпечується сталістю внутрішнього середовища й стійкістю фізіологічних функцій. Під впливом зовнішнього середовища різні процеси, що відбуваються в організмі, у тому числі й м'язовій роботі, змінюють хімічні й фізичні властивості внутрішнього середовища. Вирівнювання цих відхилень, пристосування (адаптація) до мінливих різноманітних чинників здійснюється регулюючими системами: нервовою й гуморальною.

Нервова система забезпечує швидку корекцію всіх процесів за допомогою рефлексів. Одержуючи інформацію із зовнішнього середовища через органи почуття (зір, слух, дотик та ін.), а від внутрішніх органів через інтерорецептори, нервові центри регулюють роботу цих органів (без участі свідомості) і формують свідоме поводження, в тому числі й свідому рухову діяльність.

Гуморальна система виконує функції керування внутрішніми органами більш повільно й довгостроково. У процесі діяльності органів і систем у кров попадають продукти обміну речовин (метаболіти, іони водню, калію тощо). Вони впливають безпосередньо на клітини тканин, а також на нервову систему (безпосередньо на центри й через хеморецептори) і на залози внутрішньої секреції (через нейросекреторні ядра гіпоталамуса), викликаючи виділення гормонів, які регулюють діяльність внутрішніх органів. Гормони регулюють і різноманітні мотивації: почуття голоду, тривоги, болю та ін. Нервова й гуморальна системи взаємозалежні й доповнюють одна одну. Так, наприклад, гормони змінюють функціональний стан і викликають певні реакції нервової системи: з іншого боку, функції ендокринної системи певною мірою підпорядковані впливу нервової системи.

У світлі сказаного, регуляція процесів у організмі при виконанні фізичних вправ відбувається в такий спосіб. Потік нервових імпульсів, що йдуть від пропріорецепторів опорно-рухового апарата, змінює функціональний стан ЦНС і через вегетативні центри забезпечує термінову регуляцію функцій внутрішніх органів. Одночасно здійснюється й гуморальна регуляція цих функцій, тому що при виконанні фізичних вправ продукти обміну речовин у м'язах впливають на нервову й ендокринну системи, викликаючи виділення гормонів. Метаболіти, які утворяться в м'язах, мають місцевий вплив, розширюють кровоносні судини й підсилюють кровопостачання м'язів.

Механізм тонізуючої дії

На початку захворювання, яке протікає в гострій формі, підсилюються збуджувальні процеси в ЦНС, з'являються захисні й патологічні реакції, підвищується температура тіла, активізується діяльність багатьох внутрішніх органів. У цей період хворому показаний режим спокою, фізичні вправи не застосовують або застосовують дуже обмежено.

У міру стихання гострих явищ, а також при хронічних захворюваннях рівень протікання основних життєвих процесів знижується. Це пояснюється перевагою процесів гальмування в ЦНС, що є наслідком самого захворювання та зменшення рухової активності хворого (зменшення кількості імпульсів, що надходять від рецепторів опорно-рухового апарату). Такий стан організму приводить до зниження діяльності залоз внутрішньої секреції (наднирковиків, щитовидної залози та ін.). Порушення регулюючого впливу центральної нервової та ендокринної систем позначається на рівні протікання вегетативних функцій: знижуються функції кровообігу, дихання, обміну речовин, опірність і реактивність організму.

Фізичні вправи підвищують інтенсивність процесів життєдіяльності в організмі, зменшують несприятливу дію на хворого навіть з обмеженням рухового режиму. Під час виконання фізичних вправ відбувається збудження рухової зони НС, що поширюється й на інші її ділянки, поліпшуючи всі нервові процеси (за механізмом моторно- вісцеральних рефлексів). Підсилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, що, у свою чергу, активізує діяльність багатьох внутрішніх органів. Збільшення виділення гормонів сприяє підвищенню опірності організму, обміну речовин та протизапальній дії. Одночасно за допомогою моторно-вісцеральних рефлексів стимулюються вегетативні функції: поліпшується діяльність серцево-судинної системи,збільшується кровопостачання всіх органів і тканин, підсилюється функція зовнішнього дихання, активуються захисні реакції.

Тонізуюча дія фізичних вправпідсилюється від позитивних емоцій, які виникають на заняттях з лікувальної фізичної культури. Уже саме усвідомлення, що лікувальна фізична культура може допомогти відновити здоров'я, що в цьому методі лікування багато чого залежить від власної наполегливості та активності, підвищує впевненість у своїх силах, відволікає від тривожних думок про хворобу. Поліпшення настрою, поява бадьорості та навіть неусвідомленого задоволення від виконання фізичних вправ – такий фізичний стан людини І.П. Павлов назвав м'язовою радістю. Зазначений стан активізує нервові процеси та стимулює діяльність залоз внутрішньої секреції, що у свою чергу, поліпшує процеси регуляції функцій внутрішніх органів. Будь-які фізичні вправи виконують тонізуючу дію. Ступінь тонізуючої дії залежить від маси м'язів, що скорочуються, та інтенсивності виконання вправ. Значного впливу надають вправи, під час виконання яких беруть участь великі групи м'язів і які виконуються у швидкому темпі. Механізми моторно-вісцеральних рефлексів активізують роботу внутрішніх органів при роботі м'язів тулуба і м'язів ніг або рук. Тому можна досягати загального тонізуючого ефекту, виконуючи фізичні вправи з навантаженням на здорові сегменти тіла.

Крім загальної тонізуючої дії, деякі фізичні вправи мають цілеспрямовану дію, стимулюючи переважно функції певних органів і систем. Наприклад, вправи для черевного пресу, діафрагми, рухи ніг у тазостегнових суглобах підсилюють перистальтику кишківника, а певні дихальні вправи поліпшують бронхіальну прохідність і вентиляцію легенів.

Тонізуюча дія фізичних вправповинна бути суворо дозованою, залежно від стану хворого та періоду захворювання. У гострий і після гострий періоди хвороби, при важкому загальному стані хворого застосовують вправи, які стимулюють діяльність тільки окремого органа або системи. Наприклад, рухи в дрібних дистальних суглобах підсилюють периферичний кровообіг, але викликають лише незначні зрушення у діяльності інших органів.

У початковому періоді видужання, а також при хронічних захворюваннях для закріплення отриманих результатів лікування (підтримуюча терапія) показані загально тонізуючі впливи. Тому застосовують фізичні вправи для різних м'язових груп, сумарне фізичне навантаження яких не надто велике. Воно може не перевищувати навантаження попередніх занять. Такі навантаження повинні не стомлювати людину, а викликати почуття бадьорості, радості.

Для відновлення функцій усього організму в період видужання використовують і постійно зростаючі фізичні навантаження, які поступово підсилюють стимулюючий ефект і шляхом тренування поліпшують адаптацію організму, удосконалюють резерви.Таким чином, тонізуюча дія фізичних вправ полягає в зміні (найчастіше в посиленні) інтенсивності біологічних процесів у організмі під впливом дозованого м'язового навантаження.

Масаж

МАСАЖ, ЙОГО ДІЯ, ТА ПРАВИЛА ВИКОНАННЯ

Маса́ж— сукупність прийомів механічної і рефлекторної дії на тканини і органи, у вигляді розтирання, тиску, вібрації або погладжування, що проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини, як руками, так і спеціальними апаратами, через повітряне, водне чи інше середовище, з метою досягнення лікувального ефекту. Масаж є активним лікувальний методом, суть якого полягає в нанесенні дозованих механічних подразнень натілопацієнта різними, методично виконуваними спеціальними прийомами, що можуть виконуватисярукоюмасажиста або за допомогою спеціальних апаратів

Масаж знижує швидкість утворення продуктів обміну речовин, таких якмолочна кислота,сечовина,креатинінівуглекислий газ, та запобігає їх накопиченню в м'язах.[27]Масаж допомагає зняти судоми м'язів, посилює їхкровопостачанняі живлення, покращує тонус м'язів і допомагає запобігти або відстрочити розвиток атрофії м'язів у результаті вимушеної бездіяльності.[28]Масаж знімає відчуття дискомфорту, дратівливість, нервову збудливість.[29]Масаж покращує стан імунної системи, і допомагає відновленню ушкоджених м'яких тканин за рахунок збільшення циркуляції крові в уражених ділянках.[30]

Масаж розширює і відкриваєкровоносні судини, покращуючикровообіг, у ділянках, на яких проводився масаж, збільшується кількістькапілярів, а також покращується відтіклімфиіз масажованої ділянки.

ОСНОВНІ ПРИЙОМИ МАССАЖУ

1.Погладжування. З цього прийому рекомендується як розпочинати сеанс масажу, так і завершувати сеанс. Погладжування має знеболювальну дію, покращує трофіку тканин, знімає нервове напруження, покращує кровообіг та лімфообіг у ділянці масажу, покращує стан м'язів у ділянці масажу. Погладжування може бути площинним — поверхневим і глибоким, а також обхоплюючим — безперервним та переривчатим. Погладжування можна виконувати поздовжно, поперечно, зигзагоподібно, спіралеподібно, концентрично, колоподібно, а також комбінованим методом (поєднанням кількох видів виконання погладжування). Також можуть застосовувати допоміжні методи погладжування — гребенеподібне, граблеподібне, хрестоподібне, щипцеподібнепогладжування.[33]

2.Розтирання. Розтирання відрізняється від погладжування більш енергійною дією на тканини організму, та полягає у зміщенні або розтягненні шкіри разом із нижче розміщеними тканинами у різних напрямках. Цей прийом подібний до погладжування, проте відрізняється від нього застосуванням більшої сили притискання на шкіру, при цьому рука масажиста не просто ковзає по шкірі, а зсуває її під час руху. Розтирання значно покращує кровообіг масажованих ділянок, покращує трофіку тканин, сприяє розгладжуванню рубців, злук, розсмоктуванню та видаленню відкладень у суглобах та сухожилках, покращує скоротливу здатність м'язів, знижує збудливість у периферичних нервах, зменшує біль при невритах та невралгіях. Розтирання може виконуватися як одною, так і двома руками. Розтирання може проводитися як прямолінійно — поздовжно або поперечно, а також колоподібно, спіралеподібно та зигзагоподібно. Як додаткові прийоми розтирання можуть проводитися гребенеподібне розтирання, щипцеподібне розтирання, пиляння, штрихування, стругання та перетинання.[34]

3.Розминання. Розминання — це прийом масажу, при якому руки масажиста захоплюють, відтягують, зсувають, розтягують та здавлюють тканини масажованої ділянки, чим практично проводиться пасивна гімнастика для судин і м'язів масажованої ділянки. Під час проведення розминання збільшується тонус м'язів, які знаходяться в спокої, та зменшується тонус м'язів, які знаходяться у напруженні, тобто масаж сприяє нормалізації тонусу м'язів. Розминання має стимулюючий вплив на нервову систему, покращує еластичність шкіри, згідно даних частини клінічних досліджень, при масажі також збільшуєтьсячастота серцевих скорочень, покращуєтьсядиханняі збільшується притікартеріальноїкрові до масажованої ділянки. Розминання проводиться у поздовжному, поперечному, півколовому, спіралевидному напрямках. Розрізняють також безперервне та переривчасте розминання.[35]

4.Вібрація. Вібрація — це прийом масажу, при якому руками масажиста або спеціальними апаратами проводиться серія різноманітних коливальних рухів. Вібрація може бути безперервною або переривистою. Безперервна вібрація поділяється на лабільну, при якій рука масажиста пересувається у якийсь бік, та стабільну, при якій масаж проводиться в одному місці. Стабільна вібрація, яка здійснюється одним пальцем, рідше двома пальцями, в одній точці, називається точковим масажем. Основними прийомами вібрації є поздовжна, поперечна, зигзагоподібна та спіралевидна вібрація. Додатковими прийомами вібрації є струшування, потрушування, підштовхування, рубання, поплескування, пунктування, стібання та вдаряння.

Методичні принципи лікувальної фізкультури

В процесі застосування лікувальної фізичної культури варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих загальних методичних принципів:

- Своєчасністьзастосування ЛФК на ранньому етапі захворювання або після операційного періоду з метою максимально можливого використання збереженої функції для відновлення порушених, а також для найбільш ефективного і швидкого розвитку пристосування за неможливості повного відновлення функціонального дефіциту.

- Комплексністьзастосування методик ЛФК (у поєднанні з іншими методами: медикаментозною терапією, фізіобальнео- і голкорефлексо- терапією, апаратним лікуванням, ортопедичними заходами та ін.).

- Поступовістьзростання навантаження:

а) від легкого до важкого: завжди необхідно починати з найлегших вправ і поступово переходити до більш важких і найважчих (якщо немає протипоказань);

б) від простого до складного: якщо функціональні можливості та адаптаційні здібності хворого зростають так, що дозволяють ускладнювати вправи, то до них підходять через прості, шляхом поступового ускладнення;

в) від відомого до невідомого: застосовуючи засоби ЛФК (гімнастичні, прикладні вправи, ігри тощо) варто починати з відомих, добре знайомих елементів, а потім переходити до менш відомих, менш знайомих і, нарешті, зовсім невідомих;

г) від звичайного до незвичайного: не кожна людина вміє справлятися з навантаженням побутового і виробничого характеру з максимальним ефектом, але шляхом тренувань цього можна досягти – і незвичайне стане звичайним;

д) від спорадичного до систематичного.

- Систематичність– наріжний камінь методики, що забезпечує успіх у досягненні поставленої мети, основа ЛФК впродовж процесу фізичної реабілітації. Усі засоби і форми лікувальної фізкультури тільки тоді дають максимальний ефект, коли вони здійснюються безперебійно, безупинно, систематично.

- Послідовність– це суворе виконання всіх методичних правил.

- Зростаюче навантаження(у курсі лікування) – призначення чергового режиму рухової активності стає можливим після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму.

- Індивідуалізація– режим рухової активності слід призначати, виходячи з індивідуальних особливостей перебігу захворювання у конкретних хворих (загального стану, ступеня відхилення функціональних показників від належних величин, інтенсивності реабілітації та адаптації хворого до фізичних навантажень і процедури лікувальної гімнастики, яка розглядається як природна функціональна проба з дозованим фізичним навантаженням).

-Емоційність– прагнення змінити стан хворого з пригніченого, байдужого на стан підвищеного тонусу, життєрадісності, активності, бадьорості та інтересу до навколишнього. Тому процедура лікувальної гімнастики має чинити на хворого психогігієнічний та психотерапевтичний вплив.

- Цілеспрямованість– процеси реабілітації відбуваються інтенсивніше, якщо вправи виконувати з чітко визначеною метою.

- Урахування цілісності організму– під час проведення процедури лікувальної гімнастики і всього курсу лікування необхідно враховувати спрямованість впливів не тільки на патологічно змінений орган, систему, але й на весь організм у цілому.

- Регулярне урахування ефективності– про ефективність ЛФК прийнято судити з тих змін, зрушень у стані організму, які можна одержати за суб’єктивними та об’єктивними показниками. Серед суб’єктивних критеріїв найчастіше використовують такі: сон, апетит, самопочуття, настрій, біль, працездатність, психологічний тонус. Об’єктивних критеріїв існує дуже багато, причому різних при різних захворюваннях. Найчастіше використовуються такі: температура, антропометрія, кутометрія, гемодинамічні показники, показники зовнішнього дихання, різні функціональні проби серцево-судинної, дихальної, нервової та інших систем.

Форми і методи проведення ЛФК

Основними формами ЛФК є: ранкова гігієнічна гімнастика, процедура лікувальної гімнастики, фізичні вправи у воді, рухливі й спортивні ігри, самостійні заняття

Додатковими формами ЛФК можна вважати лікувальну ходьбу, теренкур, ближній туризм, оздоровчий біг оскільки зазначені фізичні вправи є водночас засобами ЛФК і формою організації лікувальної фізичної культури в основі якої лежить метод безперервної тривалої роботи з відповідною інтенсивністю на різних етапах фізичної реабілітації. Особливою формою лікувальної фізичної культури можна вважати механотерапію та трудотерапію (характеристику зазначених форм ЛФК див. у засобах ЛФК).

Ранкову гігієнічну гімнастику проводять після нічного сну у палатах, як правило, з використанням індивідуальної або змішаної форми занять. Застосовується хворими у фазі реконвалесценції для профілактики захворювань і оздоровлення організму. Такі процедури зазвичай проводять в палатах, на спортивних майданчиках, у спортивних залах та інших місцях. У процесі проведення ранкової гігієнічної гімнастики хворий пробуджується від сну, виходить зі стану загальмованості коркових процесів. При цьому підсилюється діяльність систем життєзабезпечення організму, підвищується його загальний тонус, настрій та психічний стан. Ранкова гігієнічна гімнастика є також важливим лікувально-профілактичним засобом за умови регулярного її застосування як невід’ємної частини режиму дня. Комплекс ранкової гігієнічної гімнастики складається щотижня і включає 7−10 вправ, які легко засвоюються. Зазначені вправи мають залучати до роботи основні групи м’язів та суглоби (для окремих м'язових груп, дихальні вправи, вправи для тулуба, на розслаблення, для м'язів черевного пресу); протипоказані статичні вправи, що викликають напругу і затримку дихання. Всі гімнастичні вправи повинні виконуватися у вільному темпі, з поступово зростаючою амплітудою, із залученням в роботу спочатку дрібних м'язів, а потім крупніших. Кожна вправа повинна нести певне функціональне навантаження. Рекомендується починати гігієнічну гімнастику повільною ходьбою, яка з початку заняття викликає рівномірне посилення дихання і кровообігу, «настроює» на майбутнє заняття, а в кінці занятті сприяє рівномірному зниженню навантаження, відновленню дихання. Загальна тривалість процедури 15–20 хв.

Лікувальна гімнастика – основна форма лікувальної фізичної культури. У лікувальній гімнастиці застосовують переважно фізичні вправи, які являють собою дозоване фізичне навантаження. Дозоване навантаження пов'язане з довільним чергуванням напруги й розслаблення м'язового апарата хворого та кількості фізичних вправ і їх повторенням. У комплекс лікувальної гімнастики включають фізичні вправи загального й спеціального спрямування. Співвідношення їх залежить від характеру захворювання чи травми, клінічного перебігу хвороби, стану хворого і періоду застосування ЛФК.

При навчанні спеціальних вправ реабілітолог має показати, як правильно виконувати зазначені вправи, і вимагати від хворого точного повторення рухів. Неправильно виконана вправа викликає біль, неприємні відчуття, що може спричинити відмову від подальшого виконання фізичних вправ пацієнтом. Під час проведення занять з лікувальної гімнастики необхідно дотримуватись наступних правил:

- характер вправ, дозування, інтенсивність виконання та загальне навантаження повинні відповідати стану хворого, ступеню тренованості, віку тощо;

- у занятті слід використовувати фізичні вправи загального та спеціального спрямування які позитивно впливають на весь організм хворого;

- при складанні плану застосування лікувальної гімнастики на період лікування, необхідно враховувати послідовність зростанняфізіологічних навантажень, а також хвилеподібність навантаження в окремому занятті згідно загальноприйнятим правилам: впрацювання у вступній частині, піку навантаження в основній та зниження його в заключній частині заняття;

- під час складання лікувальних комплексів необхідно враховувати часткову заміну тих вправ, що добре засвоєні, на нові з метою розширення рухових навичок та використання їх під час самостійних занять в домашніх умовах;

- складність фізичних вправ, їх вихідне положення, тривалість та інтенсивність виконання повинні відповідати руховому режиму, що призначається для кожного пацієнта в індивідуальному порядку.

ЛФК в домашніх умовах

В даний час діти ведуть малорухливий спосіб життя. Тому необхідно щоб фізичні навантаження займали важливе місце в їхньому житті. Це один із самих основних компонентів в лікуванні і профілактиці. Крім стандартних уроків фізкультури в школі чи дитячому садку, діти можуть займатися фізкультурою і вдома. Бажано щоб заняття не були примусовими, вправи повинні викликати у них позитивні емоції і інтерес. ЛФК може проводитися в ігровій формі.

В комплекс ЛФК входить ранкова гімнастика. Вона сприятливо впливає на організм дитини, підвищує працездатність, виробляє наполегливість і дисциплінованість. Ранкові вправи включають основні рухи, такі як: повороти голови, махи руками, ногами, ходьба, присідання, підскоки. Також додатково можна використовувати, м'ячики, палки та інший спортивний інвентар.

Для повноцінних занять ЛФК можна облаштувати будинку спортивний куточок. Це стане одним з улюблених місць для ваших дітей.

Відмінним варіантом для дітей будь-якого віку є шведська стінка. Це багатофункціональний тренажер, на якому можна виконувати різні вправи для зміцнення всіх груп м'язів, розвитку вестибулярного апарату, профілактики захворювань центральної нервової системи, розумового розвитку та оздоровлення організму в цілому.

Шведська стінка не займає багато місця в кімнаті, є компактною. Додатково її можна укомплектувати різними цікавими елементами: кільця, мотузкові сходи, гірка, канат і ін. Також для безпеки вашого малюка буде необхідно мат.

Перевагою є те, що стінки витримують великі навантаження, тому без проблем, в заняттях можуть брати участь і дорослі.

Дивлячись на приклад батьків, діти будуть займатися ще з більшою охотою і задоволенням.

Профілактика порушень постави

З першого ж дня в школі хребет дитини починає отримувати підвищені навантаження. Гіподинамія, незручні меблі вдома і в школі, тривале вимушене неправильне положення тіла, відсутність навику правильної постави, неправильно підібраний портфель або ранець – все це погіршує стан опорно-рухового апарату. Є навіть такий тип порушення постави, який інколи називають «шкільним сколіозом».

Можна сказати, що без спеціальних заходів профілактики неправильна постава гарантована практично кожному учню. «Спеціальні заходи» - звучить занадто грізно. Насправді це лише дотримання елементарних правил, що не так уже і важко.

Почнемо з того, як першокласник сидить, коли робить уроки. Найчастіше- в напівтемряві, за обіднім або письмовим столом, розрахованим на дорослого, і на дорослому стільці. Край столу при цьому знаходиться на рівні підборіддя, плечі – вище вух, спина, щоб обпертися на спинку стільця, вигинається так, що навіть дивитися на неї боляче. Або другий варіант: дитина сидить боком на краєчку стільця, формуючи собі класичну сколіотичну поставу. Або тримає книгу на колінах…

Необхідно підготувати вдома робоче місце школяра.

· Це повинно бути добре освітлене місце, бажано ближче до вікна. Якщо все ж таки темно, настільну лампу встановіть так, щоб світло падало зліва.

· Купіть дорогий, але зручний стілець на гвинтах і шарнірах, у якого ви зможете підігнати і висоту сидіння, і його глибину, і нахил спинки.

· Глибина сидіння стільця повинна бути трохи меншою відстані від крижів (російською- крестца) до підколінної ямки.

· Край столу повинен знаходитися на рівні сонячного сплетіння. При цьому трохи розставлені лікті вільно спираються на нього, а поверхня зошиту повинна знаходитись на оптимальній відстані від очей - 30-35 см. Для перевірки можна поставити лікоть на стіл і підняти голову, дивлячись прямо перед собою. Середній палець повинен знаходитися на рівні кута ока.

· Під ноги дитині підставте стільчик такої висоти, щоб вони не звисали в повітрі і не піднімалися догори. Гомілковоступневі, колінні і тазостегнові суглоби повинні бути зігнуті під прямими кутами, стегна – лежати на сидінні, приймаючи на себе частину ваги тіла.

· Книги бажано ставити на пюпітр на відстані витягнутої від очей руки. Це дозволяє малюкові тримати голову прямо (знімає навантаження на шийний відділ) і попереджає розвиток короткозорості. Ну і, звичайно, забезпечте гарне освітлення робочого місця.

· Навчіть дитину сидіти прямо, з рівномірною опорою на обидві ноги і сідниці. Груди повинні бути майже впритул наближені до столу, лікті розташовуватися симетрично і спиратися на стіл. Зошит треба повернути приблизно на 30 градусів, щоб малюкові не доводилося повертати тулуб. Відстань від очей до книжки повинна становити 30-35 см, а від очей до екрана комп’ютера – не менше 50 см. Нахиляти голову треба якнайменше. Можна, і навіть бажано, по можливості спиратися підборіддям на вільну руку, але при цьому не можна нахиляти голову і тулуб убік.

· Час від часу при сидінні треба трохи міняти позу. Через кожні 30 – 45 хвилин занять слід встати та походити 5 – 10 хвилин.

· Слідкуйте, щоб у дитини не виникла звичка сидячи класти ногу на ногу, підігнувши ногу під себе, прибирати зі столу і звішувати неробочу руку, сидіти боком до столу, із зігнутою спиною.

· Сучасне людство, як відомо, веде сидячий спосіб життя, звичка сидіти правильно, мінімально навантажувати хребет, так само необхідна і корисна, як звичка чистити зуби.

А що ще можна зробити для профілактики порушень постави і хвороб хребта?

· Повноцінно харчуватися, щоб зростаючому організмові вистачало калорій, мінеральних речовин, мікро-і макроелементів, вітамінів і всього іншого, що міститься у здоровій їжі.

· Спати на рівному ліжку з жорстокою підставою і м’яким матрацом, з невисокою, бажано спеціальною ортопедичною подушкою. Тоді нормальні фізіологічні вигини хребта будуть зберігатися і під час сну. Привчіть дитину спати на спині або на боці, а не на животі або скрутившись «калачиком».

· Повернувшись зі школи, дитина повинна відпочити, а для молодших школяриків не зайве годинку-дві поспати, щоб м’язи змогли розслабитися і відпочити, а тоді вже сідати за уроки.

· Дитина обожнює читати в ліжку? Читати в ліжку можна, але обережно. Необхідні хороше освітлення, поза, яка зберігає фізіологічні вигини (напівлежачи на великій і достатньо жорсткій подушці з невеликим валиком під попереком), і пюпітр або покладена на коліна подушка, щоб книга знаходилася подалі від очей, а руки лежали на опорі і не навантажували шийний відділ хребта. У такому положенні навантаження на хребет майже повністю відсутнє.

· Підбираючи шкільну сумку, надайте перевагу рюкзаку, особливо для учнів 1-4 класів. Тепер навіть можна придбати ортопедичний рюкзак, на якому є невеличкі «пухирці-масажери» для спини. Недоліки ж шкільної сумки у тому, що її одягають на одне плече. Плече при цьому доводиться постійно тримати піднятим. Ремінь сумки необхідно перекинути через шию. Не потрібно брати портфель завжди однією і тією ж рукою.

· Коли дитина збирає ранець у школу, батьки повинні проконтролювати, щоб вона випадково не поклала непотрібних речей. Вага підручників із шкільним приладдям для учнів 1-2 класів не повинна перевищувати 1,5-2,0 кілограми, 3-4 класів – 2,0-2,3; 5-6 класів – 2,3-3,0; 7-8 класів – 3,0-3,5; 9-11(12) класів – 3,5-4,5. При цьому, ще додається вага ранцю, яка не повинна перевищувати кілограма.

· Одягайте дітей відповідно до їхнього фізичного розвитку. Ніколи не шийте «на виріст».

· Ну і, звичайно, дитині необхідно побільше рухатися і хоча б по 20-30 хвилин у день займатися фізкультурою. Якщо школяреві важко це робити вранці, тоді можна займатися корисною фізкультурою протягом дня або ввечері за дві години до сну. Зовсім неправі батьки, які звільняють фізично ослаблених школярів від занять фізкультурою – цим вони тільки шкодять дитячому здоров’ю. Батьки, навпаки, повинні слідкувати за фізичним здоров’ям своєї дитини, намагатися, щоб школяр відвідував спортивні гуртки.

· Спортивні гуртки – це прекрасно, але вид спорту і інтенсивність навантажень слід підбирати у відповідності зі станом здоров’я. Найменш небезпечні і найбільш корисні для хребта – плавання, танці, лижі, ковзани, художня гімнастика та інше. Приймають у ці секції дітей з 5 - 6 річного віку.

Отож, шановні батьки, віддаючи свою дитину до школи, пам’ятайте, що пізнаючи нові горизонти та отримуючи нові знання, ваша дитина повинна при цьому не завдати шкоди своєму здоров’ю на майбутнє, зокрема опорно-руховому апарату та зору.

Сенсорні ігри для корекційної роботи з дитиною аутистом

Аутизм - це розлади в нервовій системі, які впливають на поведінку в соціумі. Ці порушення зазвичай проявляються в ранньому віці.

Спектр розладів є широким. Тому варто зрозуміти на скільки важливим є правильний підхід до навчання і лікування дитини з РАД - ранній дитячий аутизм. Все залежить від діагнозу і реальних можливостей самої дитини.

Кращою є терапія, яка поєднує різні підходи, комбінації і способи лікування. Одним з методів в цій нозології є сенсорна корекція.

Організація простору для навчання, ігор і спілкування в сенсорній кімнаті.

Освітлення

У світлій сенсорній кімнаті повинно бути вікно для провітрювання приміщення. Але потрібно використовувати штори або жалюзі для придушення денного світла.

У темній сенсорній кімнаті доречно використання світильників і каганців.

Активні ігри і спорт

Тренажери такі як Перекотиполе, Космонавт, різного типу гойдалки розвивають відчуття рівноваги, допоможуть зміцнити м'язи, потренувати вестибулярний апарат і допоможуть фізичному розвитку дитини. А граючи в басейні з кульками, дитина не тільки отримає позитивні враження, але і зможе вивчати кольору.

Меблі

Після ігор і занять можна відпочити на м'яких і зручних пуфиках, ігрових диванах і кріслах мішках.

Розслаблення і релаксація

Для цього підійде темна сенсорна кімната, спрямована на розслаблення, зняття стресу і відновлення емоцій. Атмосфера повинна бути затишною і спокійною.

Безпека

Меблі та модульні конструкції повинні бути створені з м'яких матеріалів, не мати гострих кутів. Всі частини легені, міцні і компактні.

Отже, якщо все організувати правильно, створити відповідні умови - дитині буде комфортно. Він із задоволенням повернеться сюди знову і братиме участь у всіх заняттях і іграх.

Сенсорні ігридопоможуть дитині краще відчути, побачити і розпізнати світ. Зроблять це не нав'язливо і без шкоди для нього. Через гру передаються позитивні емоції, є можливість контакту і спілкування з іншими людьми. Важливу роль відіграють іграшки. З їх допомогою дитина пізнає різні відчуття:

• зорові (колір, розмір, форма предметів)

• слухові (звуки, музика)

• тактильні (фактура матеріалу, отвори в іграшках, шнурівки)

• нюхові (запах їжі, природних матеріалів)

• смакові (смак різних продуктів)

• рухові (орієнтація в просторі, рівновага)

Іграшки вибираємо за принципом особливостей дитини. Вони повинні бути простими і безпечними, не ламатися. А якщо так сталося, то все повинно легко виправлятися, коригуватися в процесі гри.

Види сенсорних ігор:

З кольором:

Малювання фарбами на папері, камінцях, склі. Це дозволить задіяти не тільки зорові відчуття, але і тактильні. Розфарбувати воду і таким чином вивчати кольору. А щоб було ефектно, додати трохи мила або шампуню і отримати кольорову піну.

З водою:

Вода дуже позитивно впливає на емоційний стан, допомагає розслабитися. Варіантів для ігор є безліч: переливання води з різних судинах, створення фонтану, поставивши руку під струмінь води, гри з воронками і інші.

А якщо задіяти стіл-ванну і підключити фантазію, то ванна «перетвориться» в озеро, море і навіть океан.

З крупами та іншими природними матеріалами.

Такі ігри чудово розвивають дрібну моторику рук, допоможуть розвивати мову.

Створення сенсорних коробок, де будуть задіяні не тільки природні матеріали, але й улюблені іграшки дитини. Це можуть бути невеликі машинки, фігурки з конструктора. Вирізання аплікацій, малювання на манки, піску. Під час заняття з сипучими матеріалами буде зручно використовувати спеціальний стіл з підсвічуванням, який точно зацікавить дитини і скоротить ваш час на прибирання. А можна скористатися і простий картонною коробкою або мискою.

Зі світлом і тінями.

Використовуючи лампу, ліхтарик або свічку створимо справжній театр тіней на стіні. За допомогою дзеркала пограємо з сонячними зайчиками. А дзеркальна сфера точно приємно здивує.

Рольові ігри.

Такі ігри добре розвивають соціальні навички. Граючи, дитина не тільки уявляє себе в іншому образі, а й приміряє на себе інші відчуття і емоції.

У грі можна зробити те, що страшно в реальному світі. Так, копіювання лікаря, продавця, вчителі дозволить адаптуватися до певної ситуації в соціумі. А також допоможе здружитися з іншими дітьми, відтворюючи разом, наприклад, казку. Тут стане в нагоді Магнітна дошка і кілька магнітів-звіряток. А з будиночком можна розіграти будь-яку казку.

Рухливі ігри

Стрибки, метання м'яча, біг, плескіт в долоні. Це все направлено на розтяжку, відчуття рівноваги, зміцнення м'язів. Проста зарядка стане цікавіше і веселіше, якщо її робити на сенсорної доріжці. Також можна використовувати різні тренажери, про які згадувалося раніше. Важливо пам'ятати, що під час рухливих ігор потрібно регулювати фізичне навантаження і контролювати зовнішні ознаки втоми.

Якщо ігри будуть супроводжуватися ритмічними віршиками або дитячими піснями, дітям буде веселіше і цікавіше і це допоможе привернути їхню увагу.

Що важливо при виборі ігор для дітей з аутизмом?

Фахівці рекомендують, щоб гри для дітей були простими і доступними, вони не повинні викликати у них напруги і відштовхування. Бажано, щоб це було щось знайоме, з чим вже грали раніше. Потроху гри повинні розвиватися, по наростаючій - почати з самих елементарних і переходити до більш складним.

Варто відзначити, що діти з різними особливостями будуть по-різному сприймати ту чи іншу гру.

Тому під час заняття потрібно індивідуально підходити до кожної дитини, допомагати, підтримувати, підказувати, повторювати по кілька разів, якщо це буде потрібно.

Підібрати сенсорні ігри для корекційної роботи з дитиною аутистом і отримати індивідуальні рекомендації завжди можна в інтернет-магазині «Інклюзія: реабілітаційне та корекційна обладнання».

Профілактика порушень плоскостопості

Плоскостопість - це захворювання, яке виражене в спотворенні форми стопи, її деформації. Розберемося, що взагалі таке стопа, і які в ній є складові. Стопа - це відділ кінцівки, який безпосередньо стикається з поверхнею землі і служить опорою при стоянні і пересуванні.

Стопа включає в себе подовжній і поперечний склепіння. Поздовжній звід є зігнутість по внутрішній стороні стопи. А «арка» біля основи пальців ніг є поперечним склепінням. Насправді поздовжній звід виражений більш яскраво, ніж поперечний.

Коли м'язовий каркас, що фіксує наші кістки, слабшає, то здорова форма стопи починає змінюватися. Вона осідає, розпластується, зазвичай виражені поперечний і поздовжній склепіння згладжуються, пом'якшуються. Саме цей процес і характеризується, як плоскостопість.

Існує кілька видів плоскостопості. Вони залежать від того, який звід деформується. Якщо патологічні зміни відбуваються в відділі стопи, де знаходиться поперечний звід, то це плоскостопість називається поперечним, а якщо в відділі поздовжнього свода- поздовжнім. Але існує також комбіноване плоскостопість. У його випадку деформація зачіпає обидва зводи.

Також розрізняють вроджене і придбане плоскостопість. У першому випадку стопа розвивається неправильно внутрішньоутробно, що, до речі, зустрічається досить рідко. А ось придбане плоскостопість явище часте, яке може розвинутися у людини в будь-якому віці.

Придбане плоскостопість теж має свою класифікацію. Вона відображає причини, що викликала деформацію. Розберемо докладніше це питання.

1. Травматична плоскостопість. Воно, як випливає з назви, є результатом будь-якої травми в області стопи. Наприклад, перелом кісток, суглоба, пошкодження сполучних тканин стопи.

2. Рахітичних плоскостопість. При рахіті відбувається порушення мінералізації кісток і стопа деформується під вагою тіла. Рахітичних плоскостопість властиво дітям.

3. Паралитическое плоскостопість. Є наслідком паралічу м'язів стопи.

4. Статична плоскостопість. Це найбільш поширений вид придбаного плоскостопості, який зустрічається в понад 80% випадків.

Основними причинами статичної плоскостопості є:

Зайва вага;

Вроджена слабкість зв'язок;

Малорухливий або сидячий спосіб життя призводить до того, що зв'язки стопи стають слабкими, і їм складно справлятися з навантаженням;

Збільшене навантаження на стопу, викликана життєвими обставинами. Наприклад, професія, пов'язана з постійною роботою на ногах, вагітність та інше.

Плоскостопість тягне за собою ряд інших проблем, пов'язаних зі здоров'ям, таких як зміна постави і ходи (вона може стати «клишоногий»), захворювання колінних суглобів, хребта, кульшових суглобів, болі в стопах і в колінах, головні болі.

Які ж перші ознаки плоскостопості?

Стопи швидко втомлюються від ходьби, вам важкувато пересуватися на них тривалий час; в кінці дня ноги, переважно стопи, набрякають. Можливі судоми; несподівано виявляєте, що потрібне взуття більше, немов виросла нога.

Повністю вилікувати плоскостопість можливо тільки в дитячому віці, коли кістки і м'язовий каркас тільки формується.

У дорослої людини повністю усунути це захворювання практично неможливо. Як правило, можна лише полегшити біль і убезпечити себе від подальшої деформації, зупинивши хвороба на поточній стадії. Тут потрібно приділяти велику увагу вибору взуття. Вона повинна бути зручною, не тісним, обов'язково з широким носом і на невеликому каблучку. Також можна придбати спеціальні ортопедичні устілки, які повернуть стопу в нормальне положення і допоможуть правильно розподілити навантаження. А для більш вірного результату, необхідно негайно звернутися до лікаря. Він дасть рекомендації в області фізіотерапії (наприклад, масаж), підбере необхідні фізичні вправи, відштовхуючись від вашого віку, ваги, будови, стадії захворювання і тд. Також для усунення плоскостопості можливо хірургічне втручання, яке знову ж необхідно обговорити з фахівцем.

Профілактика сколіозу у дітей шкільного віку

З початком шкільного періоду не зайвим буде згадати за хвороби хребта, а саме сколіоз, оскільки це найпоширеніше захворювання опорно-рухової системи серед дітей і підлітків, якому легко запобігти або зупинити при перших проявах, знаючи основні принципи профілактики. Разом з тим, неуважність батьків і задавненість хвороби, в майбутньому може призвести до ускладнень, які важко коригувати, і навіть інвалідності.

За результатами профілактичних медичних оглядів школярів у 2016 році на кожну тисячу оглянутих дітей у 34 — виявляється порушення осанки і у 10- сколіоз.

Серед основних чинників які обумовлюють високі показники по цих патологіях є обмеження фізичної активності дітей, неправильно підібрані меблі. Це призводить спочатку до функціональних порушень, а згодом і до формування органічних змін в дитячому організмі.

Сколіоз – це захворювання опорно-рухового апарату, що характеризується викривленням хребта у боковій площині з розворотом хребців (торсією) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також косметичних дефектів..

Сколіоз починається та прогресує в юності, під час посиленого росту дитини. Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення загального стану дитини.

Основою профілактики сколіозу – є профілактика порушеної постави. Найважливіша умова правильної постави — нормальний розвиток хребта. Якщо положення тіла правильне, то негативних змін у стані здоров’я дитини не відбудеться, це стосується стану кісток та м’язів. Якщо дитина чи підліток неправильно сидить за партою чи столом, викривляючись в ту або іншу сторону, то це може призвести до сколіозу. Важливо, щоб дитина сиділа прямо, не згинаючи тулуба, голова злегка нахилена вперед, ноги впираються в підлогу всією ступнею і зігнуті в кульшових, колінних і гомілковостопних суглобах під прямим кутом, спина повинна спиратися на спинку стільця або крісла, а стегна лежати на двох третинах сидіння. Не можна щоб дитина сиділа, поклавши одну ногу на другу або прибравши ноги під сидіння, адже це призводить до порушення постави. Особливо потрібно стежити за плечима – вони повинні бути на одному рівні, не можна спиратися на одну руку, лікті повинні лежати на столі.

Меблі, якими користується дитина, повинні відповідати її зросту. Підбирати дитячі меблі слід з урахуванням фізіологічних особливостей і зростання. Причому, це стосується не тільки шкільної парти. Меблі для дошкільнят теж повинні відповідати віку.

Від сумки краще відмовитися на користь рюкзака. Купуючи портфель, вибирайте ранець з лямками з м’якого матеріалу, так навантаження буде розподілена рівномірно і постава дитини не зіпсується.

Підлітковий вік — складний період життя, коли чадо починає «відбиватися від рук». Замість ранкових спортивних вправ йому хочеться подовше поспати, бо він допізна засидівся за комп’ютером. Дівчатка замість зручного взуття вимагають туфлі на підборах, носіння яких не дуже корисно для формування правильної постави. Завдання батьків в цей складний період – доброзичливо розказати дитині про причини і наслідки сколіозу.

Харчування дитини має бути збалансованим і повноцінним. Додайте в раціон продукти з кальцієм, який сприяє зміцненню опорно-рухового апарату: вівсянка, соя, мигдаль, сардини, сир, риба, зелень.

Для розвитку правильної постави і профілактики сколіозу необхідний нормальний розвиток м’язового апарату, що досягається виконанням фізичних вправ помірної інтенсивності (ЛФК та фізична праця). Тому важливо для профілактики сколіозу формування стереотипів до ведення активного способу життя: з малих років необхідно перебувати в стані руху від 4 до 6 годин на добу, проведення ранкової гімнастики, заняття ходьбою, бігом, плаванням, проведення активного відпочинку — це необхідний кожній дитині руховий мінімум. Можна облаштувати спортивний куток і вдома: для цього підійде шведська стінка або драбинка, поперечина або кільця, можна обладнати справжній спортивний куточок. А на підлогу потрібно покласти паралоновий мат або матрац.

І на сам кінець, слід зауважити, що більшість захворювань є результатом нашої недбалості до власного здоров’я.

Адаптивна фізична культура (АФК)

Адаптивна фізична культура (АФК) – це вид загальної фізичної культури для осіб з відхиленням у стані здоров’я. Максимальний розвиток за допомогою засобів і методів адаптивної фізичної культури життєздатності людини, підтримка у неї оптимального психофізичного стану надає можливість кожному інваліду реалізувати свої творчі потенції і досягти видатних результатів, не тільки у порівнянні з результатами здорових людей, а, й перевищують їх. Для багатьох інвалідів АФК є єдиним способом «розірвати» замкнутий простір, увійти в соціум, придбати нових друзів, отримати можливість для спілкування, повноцінних емоцій, пізнавання світу та ін. Саме тут, найчастіше вперше у своєму житті, вони пізнають радість руху, вчаться перемагати і гідно переносити поразки, усвідомлюють щастя подолання себе.

У людей з відхиленням у стані здоров’я адаптивна фізична культура формує:

- усвідомлене ставлення до своїх сил у порівнянні з силами середньостатистичної здорової людини;

- здатність до подолання не лише фізичних, але й психічних бар’єрів, що перешкоджають повноцінному життю;

- компенсаторні навички, тобто дозволяють використовувати функції різних систем і органів замість тих, що відсутні»

- здатність до подолання необхідних для повноцінного функціонування у суспільстві за допомогою фізичних навантажень;

- потребу бути здоровим та вести здоровий спосіб життя;

- осмислення необхідності особистісного вкладу у життя суспільства;

- бажання облагороджувати свої особистісні якості;

- збільшувати свою розумову та фізичну працездатність.

Серед багатьох факторів, що обмежують підтримання оптимального психофізичного стану інвалідів, здійснення ними трудової, побутової, культурної діяльності, а головне, що здатні до розвитку цілого «букету» негативних змін в організмі, - гіподинамія та гіпокінезія. Негативний вплив останніх на всі без винятку органи та функціональні системи людини добре відомі й неодноразового описувалися як у науковій, так і в популярній літературі. Поставити надійний заслін різним хворобам, й допомога людині яка потрапила в умови змушеної гіподинамії та гіпокінезії (обмежування природних рухів-локомоцій тощо), оптимізувати її психофізичний стан може тільки розумно організована рухова активність. Величезною є роль адаптивної фізичної культури (особливо адаптивного спорту, адаптивної рухової рекреації, креативних (художньо-музичних) і екстремальних видів адаптивної рухової активності та ін.) У вирішенні завдань соціалізації даної категорії населення, реалізації відповідного сучасним умовам способу життя як кінцевої мети реабілітації, підвищення рівня якості їхнього життя.

Адаптивна фізична культура є найважливішим компонентом всієї системи реабілітації інвалідів та осіб з відхиленням у стані здоров’я, всіх її видів і форм. Вона є усією очевидністю присутня у всіх сферах життєдіяльності людини і тому складає основу соціально-трудової, соціально-побутової та соціально-культурної реабілітації; виступає в якості важливих засобів і методів медичної, технічної, психологічної педагогічної реабілітації. Рухова мобільність людини з обмеженими можливостями являє собою дин з важливих критеріїв стадійно-рівневої характеристики процесу реабілітації. Це пояснюється тим, що, наприклад, будь-яка придбана інвалідність ставить перед людиною проблему адаптації до життя в своїй новій якості, що, у свою чергу, практично завжди пов’язане з необхідність освоєння нових життєво і професійно важливих знань перцептивних рухових умінь і навичок, розвитку і вдосконалення спеціальних фізичних і психічних якостей і здібностей. А це неможливо без використання засобів і методів адаптивної фізичної культури.

Адаптивна фізична культура – соціальний феномен, головною метою якого є соціалізація людей з обмеженими фізичними можливостями, а не тільки їх лікування з допомогою фізичних вправ і фізіотерапевтичних процедур.

Теоретичні відомості адаптивної фізичної культури

В АФК використовують ті самі засоби, що й у фізичній культурі і спорті: фізичні вправи, рухливі і спортивні ігри, засоби загартовування, елементи хореографії та ін. Проблемним для викладача АФК є вибір засобів для певного заняття та конкретного учня, Вибір засобів визначається:

1. Завданням навчального процесу.

2. Функціональними можливостями учня.

3. Матеріально-технічним забезпеченням.

4. Необхідними умовами безпеки.

До засобів розвитку рухових функцій відносять:

- потиличний суглоб: згинання (нахил голови вперед); розгинання (відкидання голови назад); нахили голови в сторони; колові рухи головою (праворуч і ліворуч);

- пояс верхніх кінцівок; рухи вгору ключиці і лопатки; рух лопатки, що відбувається на закінченні руху руки вгору;

- плечовий суглоб; згинання; колові рухи назовні; розгинання; колові рухи всередину;

- рухи кисті; розгинання; приведення; відведення;

- суглоби пальців руки; розгинання чотирьох пальців (без великого); згинання чотирьох пальців (без великого); розведення пальців; приведення пальців до середнього; згинання великого пальця; розгинання великого пальця; відведення великого пальця; приведення великого пальця;

- рухи хребта; розгинання; згинання; відведення; колові рухи всередину; колові рухи назовні; розгинання;

- тазостегновий суглоб; розгинання; згинання; відведення; приведення, колові рухи всередину; колові рухи назовні; розгинання;

- колінний суглоб; приведення; колові рухи всередину; колові рухи назовні;

- рухи стопи; поворот усередину і розгинання; поворот назовні і приведення; згинання;

- суглоби пальців стопи; згинання; розгинання; ходьба на п’ятах; ходьба на носках.

Про важливість ранкової гімнастики в режимі дня дітей


Тривалий карантин – значне випробування для всієї родини. змінився звичайний режим дня, наша рухова активність зменшилась. Але, є і плюси: сидячи вдома на карантині можна більше часу приділити дітям і навчити їх (та й себе) гарним звичкам. Заняття фізичними вправами – одна з них. Тим паче, на час карантину спортивні та фітнес-зали закриті, а діти не відвідують уроки фізкультури.

Фізична активність – це запорука гарного самопочуття. Для цього необов'язково ходити в спортивний зал, виходити на пробіжку, стадіон тощо, але приділити 15-20 хвилин зарядці – обов'язковий пункт для початку продуктивного дня не тільки для дітей, а й дорослих.

Одним з найважливіших фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня є ранкова гімнастика. Завдання ранкової гімнастики полягає в тому, щоб активізувати діяльність організму, зміцнити серцево-судинну систему, підвищити імунітет, поліпшити координацію рухів. Щоденна ранкова гімнастика сприятливо впливає на весь організм дитини, чинить позитивний вплив на закріплення правильної постави, гарної ходи, попереджує виникнення плоскостопості. Привчає дітей проявляти вольові зусилля, виробляє наполегливість, дисциплінованість. Діти набувають корисної звички щодня зранку виконувати фізичні вправи, які сприяють виникненню почуття бадьорості, емоційного підйому на весь день і сприяють організованому початку дня дітей.

Для проведення гімнастики підбираються вправи, котрі включають деякі основні рухи (переважно ходьба на місці, підскоки, вправи на рівновагу), рухливі ігри, загальнорозвиваючі вправи, залежно від віку дитини. Послідовність вправ має забезпечити поступове посилення функціональної діяльності організму і різносторонній вплив на різні м'язові групи. З них першими подаються вправи для рук і плечового поясу, потім вправи, спрямовані на розвиток м'язових груп тулуба і ніг (повороти, нахили, присідання, махи ногами, відведення ніг вперед, назад, в сторони, стискання і розмикання пальців ніг тощо). Загальнорозвиваючі вправи проводяться з різних вихідних положень. Закінчується ранкова гімнастика найпростішими дихальними вправами.

Поєднання фізичних вправ, підібраних у зазначеному порядку, становить так званий комплекс. Один і той же комплекс ранкової гімнастики слід повторювати протягом двох тижнів. Комплекси, особливо для дітей молодшого віку, варто оформити єдиним сюжетом. Дорослий повинен творчо підходити до використання сюжету: щоб він не набридав дітям, в одні й ті ж дії вводяться нові образи («Пташки», «Метелики», «Літаки» тощо).

Виконання кожного нового комплексу протікатиме зазвичай повільніше, так як діти не відразу запам'ятовують послідовність вправ. Тому деякі вправи спочатку можна проробляти в більш повільному темпі. Як тільки дитина засвоїть усі вправи комплексу, треба домагатися проведення їх в енергійному темпі. Для ранкової гімнастики обирають зазвичай знайомі дітям вправи, або нескладні вправи, які не потребують вдумливого розучування.

Вчені довели, що навіть 10-хвилинна гімнастика зранку здатна поліпшити кровообіг. Це впливає на зовнішній вигляд та навіть на працездатність, адже кров краще циркулює мозком, поліпшує концентрацію уваги і прискорює розумові процеси.

9 Min Exercise For Kids - Home Workout

https://www.youtube.com/watch?v=pizI7eNVSg8

https://www.youtube.com/watch?v=X655B4ISakg

https://www.youtube.com/watch?v=pcLMi59Pqhw&t=63s

https://www.youtube.com/watch?v=HK41XBOx9LQ

https://www.youtube.com/watch?v=kNWwid8OAVM&t=20s

https://www.youtube.com/watch?v=Ua0gTAl-TIg

https://www.youtube.com/watch?v=Hxaxd229Kt

Ранкова руханка – навіщо вона дитині і чому фізкультура її не замінить

Кiлькiсть переглядiв: 37294

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.