Рекомендації педагогам щодо роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку

Діти, які мають труднощі у навчанні

Серед причин навчальних труднощів переважають певні порушення психофізичного розвитку. Труднощі у навчанні пов'язані з функціональними обмеженнями слуху, мовлення, академічних здібностей, навчуваності, уваги, координації, сприйняття та переробки інформації, гнучкості мислення та ін. Учні, які мають такі проблеми відчувають труднощі запам’ятовування та відтворення інформації з пам 'яті, концентрації уваги, застосування набутих знань, умінь та навичок тощо. Розглянемо окремі випадки, використовуючи класифікацію та термінологію, усталені в Україні.

Рекомендації батькам дітей з особливими освітніми потребами, як організувати розпорядок дня дитини з порушенням опорно-рухового апарату в умовах карантину

В теперішній час пандемії коронавірусної інфекціїколимайже всі дорослі і діти вимушені перебувати вдомау батьківдітей з ООП виникає багато питань, оскільки відсутня можливість отримання кваліфікованої допомоги фахівців.

Рекомендуємо під час карантину підтримувати звичайний розпорядок дня дитини таорганізувати перебування інакше, особливо якщо у родині є діти з особливими освітніми потребами, а саме з порушеннями опорно-рухового аппарату, тапродовжувати у розважальній форміїїнавчати та розвивати.

Зверніть увагу на те, що під час карантину кожна родина особливо має тримати оселю відповідно санітарно-гігієнічним нормам, організовувати правильне харчування дитини. Дані два напрями надзвичайно важливі для дітей, які мають порушення опорно-рухового апарату.

Організуйте відповідно віку сон дитини. Провітрюйте кімнату. Одягайте дитину з урахуванням температури в кімнаті. Дитині рекомендовано спати на рівному ліжку з жорстокою підставою і м’яким матрацом, з невисокою, бажано спеціальною ортопедичною подушкою. Тоді фізіологічні вигини хребта будуть зберігатися і під час сну.

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам’ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку.Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом(дистанційного навчання)або гри.

Як правильно підготувати вдома «робоче» місце»?

1. Зручний стілець (за необхідності на гвинтах і шарнірах), у якого ви зможете підігнати і висоту сидіння, і його глибину, і нахил спинки.Варто розташувати в освітленому місці кімнати, бажано ближче до вікна. Якщо все ж таки темно, настільну лампу встановіть так, щоб світло падало зліва.

2. Книги бажано ставитина підставкуна відстані витягнутої від очей руки. Це дозволяєдитинітримати голову прямо (знімає навантаження на шийний відділ) і попереджає розвиток короткозорості.

3. Навчіть дитину сидіти прямо (за умови фізичної можливості), з рівномірною опорою на обидві ноги і сідниці.Час від часу при сидінні треба трохи міняти позу. Через кожні 30-45 хвилин занять(для школярів)слід встати та походити 5-10 хвилин.Такі діти швидко втомлюються, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку.

4. Слідкуйте, щоб у дитини не виникла звичка сидячи класти ногу на ногу, підігнувши ногу під себе, прибирати зі столу і звішувати неробочу руку, сидіти боком до столу, із зігнутою спиною (за умови фізичної можливості).

В теперішній час діти ведуть малорухливий спосіб життя. Тому необхідним є те, щоб фізичні навантаження займали важливе місце у їхньому житті. Це один із найосновніших компонентів укорекції та профілактиці порушень опорно-рухового апарату. Крім стандартних уроків фізкультурита занять ЛФК в школі чи дитсадку, діти можуть займатись фізкультурою і вдома. Бажано щоб заняття не були примусовими, вправи повинні викликати у них позитивні емоції та зацікавлення та проводились в ігровій формі.

Для занять вдома важливо використовувати спеціальне обладнання для дітей з порушенням опорно-рухового апарату (якщо таке є), подбати про профілактику та корекцію постави.

У комплекс ЛФК входить ранкова гімнастика. Вона сприятливо впливає на організм дитини, підвищує працездатність, виробляє наполегливість та дисциплінованість. Ранкові вправи включають основні рухи, такі як: повороти голови, махи руками, ногами, ходьба, присідання, підскоки. Також додатково можна використовувати, м’ячики, палиці та інший спортивний інвентар, який присутній вдома.

Для повноцінних занять ЛФК можна облаштувати вдома спортивний куточок. Це стане одним із улюблених місць для ваших діток.

Чудовим варіантом для дітей будь-якого віку є шведська стінка. Це багатофункціональний тренажер, на якому можна виконувати різноманітні вправи для зміцнення всіх груп м’язів, розвитку вестибулярного апарату, профілактики захворювань центральної нервової системи, розумового розвитку та оздоровлення організму в цілому.
Шведська стінка не займає багато місця в кімнаті, є компактною. Додатково її можна укомплектувати різними цікавими елементами: кільця, мотузкова драбина, гірка, канат та ін. Також для безпеки вашого малюка буде необхідним мат. Перевагою є те, що стінки витримують великі навантаження, тому без жодних проблем, до занять можуть долучатися і дорослі. Дивлячись на приклад батьків, діти будуть займатись ще з більшою охотою та задоволенням.

Під час виконання вправ важливим є контролювати своє самопочуття, звертати увагу на дихання. Лікувальна фізкультура немає виснажувати, а навпаки додавати бадьорості, покращувати настрій. Потрібно пам’ятати, що для того щоб отримати позитивні результати від лікувальної фізкультури, заняття мають бути систематичними та регулярними. Займатись варто в прохолодному, добре провітреному приміщенні, в зручному, легкому одязі та взутті.

Для дітей дошкільного віку дуже актуальні вправи на розвиток дрібної та загальної моторики, які поліпшують розвиток пізнавальних процесів, діяльність серцево-судинної і травної систем, розумові здібності дитини, зменшують емоційне напруження, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус.Вони здатні поліпшити вимову багатьох звуків, а значить – розвивати мовлення дитини.

Основними напрямами роботи з дітьми дошкільного віку мають бути: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.

Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп’ютера, світла тощо.

Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї.Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б’ються.

Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.

Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу формування, рухів руки тісно пов’я зано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, просторовго орієнтування , координації рухів тощо:

1. Масаж пальчиків та кистей. Щоденний масаж кисті рук дитини м’якими рухами та розминання кожного пальчика, долоньки, зовнішнього боку кисті, а також передпліччя дуже корисний. Він чудово активізує мовні центри мозку. Крім того, такий масаж позитивно впливає на імунітет, на загальний розвиток дитини, поліпшує контакт із нею.

2. Ліплення із різних матеріалів(тісто, пластилін, глина). Окрім очевидного творчого самовираження, дитина розвиває гнучкість і рухливість пальців.

3. Мозаїка.При складанні різноманітних ігор – мозаїк покращується дрібна моторика рук малюка, розвивається кмітливість і творчі здібності.

4. Ігри – шнуруваннятаІгри з ґудзиками та намистинками.Нанизування на нитку намистинок, застібання ґудзиків, перебирання пальцями намиста – прості й корисні вправи для розвитку дрібної моторики рук.

5. Пазли. Яскраві картинки розвивають увагу, кмітливість, зір і дрібну моторику рук.

6. Катання долонькою дерев’яних ігумових м’ячиківпо рівній поверхні. Таке заняття масажує долоні та покращує координацію рухів кисті.

7. Ігри з прищіпками.Чіпляння прищіпок до картонних кружечків чи інших предметів розвиває дрібну моторику трьох основних пальців руки: великого, вказівного й середнього.

8. Плескання в долонітихо і голосно в різному темпі. Можна барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук та столу.

9. Малювання, розфарбовування, штрихування.

10. Вирізання ножицями.

11. Ігри з піском, водою.

12. Пальчикова гімнастиката ігри- це інсценування римованих розповідей, казок за допомогою пальчиків. У багатьох іграх необхідна участь обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «вгорі», «внизу», тощо.Для цього рекомендуються такі вправи:

• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити;

• зігнути пальці одночасно і по черзі;

• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з’єднати великий палець з усіма іншими по черзі;

• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»;

• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям;

• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших.

Формуйте в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів).

Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м’яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки.

Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем, кількома напівзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»).

У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати).

Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише клопітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав’язлива допомога допоможуть досягти результату.

При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап’ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.

Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м’ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).

Рекомендації вчителям щодо умов організації дистанційного навчання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

Рекомендації вчителям

Для реалізації завдань та цілей у дистанційному навчанні вчителям та асистентам вчителів інклюзивних класів слід проаналізувати індивідуальну програму розвитку дитини, календарно-тематичне планування, визначити теми для вивчення у дистанційному режимі, розробити тематичні завдання в системі онлайн в межах встановленого навантаження. Організовувати дистанційне навчання учнів за допомогою платформ та сервісів для дистанційного навчання відповідно до календарно-тематичного планування предметів. За потреби – ущільнити кількість годин на опанування поточних і наступних тем.

Організовуючи дистанційне навчання для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, варто пам’ятати, що форму, обсяг, структуру, зміст завдань вчителі обирають на власний розсуд використовуючи різноманітні методи і прийоми навчання та враховуючи особливості дитини.

Завдання для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату потрібно добирати відповідно до індивідуальних особливостей учня, враховуючи особливість освітніх потреб – згідно з індивідуальною програмою розвитку, звертати увагу на обсяг і складність запропонованих вправ.У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є церебральний параліч (близько 90 %). Крім рухових розладів, у дітей із вадами опорно-рухового апарату можуть відзначатися вади інтелектуального розвитку: затримки психічного розвитку й розумова відсталість різного ступеня тяжкості. У дітей із діагнозом ЦП, незалежно від ступеня рухових дефектів, можуть спостерігатися розлади емоційно-вольової сфери. Емоційно-вольові розлади проявляються в підвищеній збудливості дитини, надмірній чутливості до всіх зовнішніх подразників і лякливості. Деякі діти – неспокійні, метушливі, розгальмовані, інші – мляві, пасивні, безініціативні й загальмовані в руховій сфері. Характерними для ЦП є рухові розлади (паралічі, неповні паралічі), неспроможність контролювати та координувати рухи, мимовільність рухів, порушення загальної та дрібної моторики, рівноваги, просторової орієнтації, мовлення, слуху та зору, залежно від того, які відділи мозку зазнали ураження, підвищена виснажуваність, нестійкий емоційний тонус. Ці стани можуть посилюватися при хвилюванні, несподіваному зверненні до дитини, перевтомі, намаганнях виконати певні цілеспрямовані дії.Все це необхідно враховувати у роботі.

З огляду на те, що діти з особливими освітніми потребами потребують додаткової підтримки та створення спеціального середовища, дуже важливо долучати до процесу батьків, яким педагоги повинні надати консультування щодо особливостей виконання запропонованих завдань, повторення та актуалізація раніше вивченого матеріалу. Урахування індивідуальної працездатності дитини відповідно до стану її здоров’я, моніторинг динаміки втомлюваності, дотримання охоронного режиму, позитивні емоції педагогів та батьків.

З метою виконання індивідуальної програми розвитку і відповідно до потенційних можливостей та з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини рекомендується використовувати: відеозаписи уроків, занять, різні освітні веб-ресурси та онлайн-платформи, віртуальні класні кімнати, мультимедійні матеріали, навчальні відеофільми, мультфільми, інтерактивні корекційно-розвиваючі вправи та ін.

Учителі інклюзивних класів та їх асистенти, згідно розкладу уроків (занять), складають завдання, які мають виконати учні. Учителі повинні вести індивідуальні плани роботи під час карантину, де обов’язково вказувати на роботу з дітьми з порушеннями опорно-рухового апарату. Завдання, матеріали до уроків, роз’яснення щодо виконання завдань (вправ) обов’язково повинні містити помітку «інклюзивне навчання». Наприклад, для здійснення обміну навчальними матеріалами можуть застосовуватися будь-які пристрої та інструменти, зокрема мобільний телефон, за допомогою якого можна організувати спільноту в соціальних мережах, мобільних додатках. Запис тем та оцінювання результатів навчання учнів фіксуються вчителем (у зручний для нього спосіб – на електронних, паперових чи інших наявних носіях), а у подальшому будуть занесені до відповідних сторінок класного журналу. Якщо технічні можливості не дозволяють провести оцінювання навчальних досягнень учнів дистанційно, рекомендовано відтермінувати його проведення до завершення епідеміологічної ситуації.

У період карантину асистент вчителя дистанційно працює спільно з командою супроводу дитини з ООП, розробляє індивідуальні завдання для дитини відповідно до її потреб, виконує організаційно-методичну роботу. Пам’ятаємо, що діяльність дитини з особливими освітніми потребами оцінюється не лише з позиції набутих знань, а насамперед – з позиції прогресивного розвитку.

Під час організації навчальної діяльності дітей з порушеннями опорно-рухового апарату важливого значення має створення таких умов, які б дали змогу опановувати знання з опорою на збережені функції організму дитини.

·модифікація змісту навчальних завдань до особливих освітніх потреб дитини, що полягає у зменшенні обсягу та спрощенні характеру матеріалу, спрощенні складного матеріалу;

·використання наочності у процесі навчання. Наочність має бути конкретною, без абстрактних зображень і деталей, що відволікають від сприймання об’єктів;

·повторюваність у навчанні. Доцільно використовувати варіативність засобів та методів повторення для запам’ятовування матеріалу;

·позитивне оцінювання навіть найменших успіхів дитини;

·чіткий виклад та уточнення навчального завдання, використовувати розвиваючі ігри тощо;

·заохочення дитини до опису, уточнення виконання нового завдання;

·вибору (з боку батьків та дитини) і рекомендації (з боку педагогів) найзручнішого засобу для фіксації навчальної інформації (наприклад, аркуші у клітинку краще використати навіть на уроках української мови);

·передбачення оптимального навантаження письмовими роботами з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;

·передбачення варіативності письмових робіт – не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою;

·збільшення часу на виконання письмових завдань.У разі порушень зорово-просторової координації варто використовувати наступні прийоми:

·спеціально вказати (різні позначення) рядок і місце, де потрібно починати писати, малювати;

·позначати відстань між рядками чи частинами завдання;

Варто створити для роботи спокійну атмосферу. Жестивідіграють важливуроль в установленні контактівтамають носити відкритий доброзичливийхарактер. Намагатися налагодити доброзичливий,партнерський контакт, асвою роботу треба починати з усмішки. Ні в якому разі не можна настроюватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною - ваше обличчя і жести вас видають.

Вчитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

– ознайомитись із анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

– вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

– враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня.

Йога для дітей

Користь проведення уроків йоги в школі. Йога - це індійська практика, система фізичних вправ, поз (асан) здатна створювати не тільки гармонію в душі, а й надавати позитивний вплив і гнучкість на все тіло. У перекладі з санскриту «йога» означає «союз». Простіше кажучи це об'єднання розуму (думок і почуттів) і фізичного тіла. Так само йога - це дихання (пранаяма), яке допомагає заспокоїти і освіжити тіло і розум, що особливо важливо дітям. Йога для дітей - це вивчення і навчання у веселій, безпечної і ігровій формі. Для дітей це веселий і простий спосіб відчувати себе здоровим і щасливим, уроки повинні проходити приємно і безтурботно. На уроках йоги діти вчаться розслабляти тіло, утримувати рівновагу і концентруватися на своїх почуттях і відчуттях, стають сильними і гнучкими, що особливо важливо дітям з різними вадами. На уроках йоги діти вчаться приймати себе - це відмінний спосіб навчити дітей приймати себе такими, якими вони є. Йога допомагає дітям звикнути до здорових звичок. Діти досліджують своє тіло і виявляють, що вони можуть і не можуть зробити. Ще один цінний урок, який діти можуть отримати від йоги - приймати оточуючих, вони вчаться тому, що всіх треба поважати і приймати такими, якими вони є. Займаючись йогою, діти вчаться дихати глибоко, особливо в стресових ситуаціях. Зазвичай, коли дитина засмучується, він вдається до плачу або, що ще гірше до істерик. Але за допомогою йоги діти можуть вивчати дихальні техніки і інші важливі інструменти, які можуть допомогти їм зосередитися і заспокоїтися. І коли дитина вчиться контролювати ці аспекти свого життя, він стає більш впевненим і відповідальним. Йога сприяє позитивному психічному здоров'ю дітей. Навчання йозі для дітей сильно відрізняється від навчання йоги для дорослих. Це не повинно бути занадто серйозно. Діти люблять веселитися і грати. І якщо ви змушуєте дитину виконувати асани, просто дотримуючись за вами, діти, ймовірно, не будуть добре реагувати на вашу техніку. Поєднуйте пози з іграми, розповідями і віршами, щоб зробити заняття ще більш привабливим для дітей. Можна навіть попросити дітей придумати свої пози йоги для розваги! Йога для дітей - це безмежні можливості. Діти люблять вчитися, коли їх вчать весело і цікаво. Майте це на увазі, і процес навчання буде більш плавним і приємним! Ось чому дошкільні установи завжди барвисті і наповнені піснями та іграми. Без всього цього було б досить складно успішно навчити дитину різним асанам і технікам йоги. Займаючись йогою з дітьми, учитель повинен навчитися розвивати свою уяву і створювати приємну обстановку. Коли вчитель йоги створює програму йоги або план уроку для дітей, він повинен думати не тільки про асанах, але і про те, наскільки урок зацікавить і захопить дитину, наскільки корисний він буде. Також враховуйте, що діти можуть прийти на заняття йогою з почуттям голоду, втоми або стресу. Тому вчителю важливо бути терплячим з дітьми. У тих випадках, коли вчитель зауважує, що діти (деякі з них) не зацікавлені у вивченні асан, вони можуть спочатку виконати інше завдання. Наприклад, учитель може представляти пози через історію, а не просто демонструвати їх перед дітьми. Часто діти думають, що йога підходить для розтяжки, але не дає сили. В цьому випадку, вчителю важливо включати розмови і вправи про те, наскільки йога корисна для зміцнення сил. Розмови про різні м'язах, використовуваних в позах, і включають в себе ігри допоможуть розвинути силу, а також усвідомлення і координацію тіла. Починати з сидячою пози можна з дітьми з 6 по 11 клас, але з дітьми з 1 по 5 клас, краще почати з розминки та ігор. Як правило урок йоги в школі триває 35-45 хвилин, але весь урок безупинних поз йоги може бути занадто стомлюючим для маленьких дітей. Намагайтеся зробити урок більш привабливим, включайте в урок йоги розповіді, пісні та ігри. Є деякі речі, які ви повинні пам'ятати при навчанні дітей йоги. Коли справа доходить до дітей, ні «одного способу» викладати йогу. Насправді, чим креативніше буде підхід вчителя до уроку, тим краще!

Можливості безмежні!

ЩО ТАКЕ KUMON В ЧОМУ “ФІШКА”?

KUMON – це японська методика розвитку навичок, які зазвичай повинні бути сформовані у дитини до школи. У рамках цієї методики діти вчаться тримати олівець, проводити лінії, вирізати, клеїти, писати цифри і букви.

Завдання починаються з найдоступніших і найпростіших, що, безумовно, зацікавлює дитину, і поступово ускладнюються до дійсно важких. Але коли дитина доходить до останніх сторіночок, вона, непомітно для себе, вже здобуває всі необхідні знання, уміння і навички, які дозволять їй впоратися з найскладнішими завданнями.

У дитини, що займається по методиці Kumon :

• розвиваються мислення, увага, пам’ять, дрібна моторика рук;виховуються посидючість, самодисципліна, прагнення до систематичних занять, віра у власні сили;
• формуються навички вирізання, малювання, письма і рахунку.

У Kumon пропонуються ігрові завдання, завдяки яким дитина починає розуміти, що займатися, – це цікаво і весело. Кожне завдання – це закінчений сюжет або навіть іграшка. Наприклад, треба намалювати ведмежаті доріжку, по якій він зможе вибратися з темного лісу або розрізати по лінії спіраль, щоб вийшла змійка.

KUMON – це не лише механічне відпрацювання навички. Ці завдання привчають дитину до самостійності. Але не забувайте, що дітей треба обов’язково хвалити. Коли ви хвалите дітей, це підвищує їх самооцінку, вони починають вірити у свої сили, а самі заняття викликають у них тільки позитивні емоції. Вони самі хочуть займатися щодня. А це дуже важливо – адже так у дитини ще і виробляється корисна звичка до занять

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ТА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ДЦП

1) нерівномірно знижений запас відомостей та уявлень про навколишній світ, що обумовлено декількома причинами, а саме: вимушеною ізоляцією, обмеженням контактів дитини з однолітками й дорослими людьми у зв’язку з відсутністю або труднощами пересування; утруднення пізнання навколишнього світу в процесі предметно-практичної діяльності, пов’язане з проявом рухових розладів; порушення сенсорних функцій;

2) нерівномірний, дисгармонійний характер інтелектуальної недостатності, тобто порушення одних інтелектуальних функцій, затримка розвитку інших і збереження третіх. Мозаїчний характер розвитку психіки пов’язаний з раннім органічним ураженням мозку на ранніх етапах його розвитку. Несформованість вищих коркових функцій є важливою ланкою порушень пізнавальної діяльності при ДЦП. У деяких дітей розвиваються переважно наочні форми мислення, в інших, навпаки, особливо страждає наочно-дійове мислення при кращому розвитку словесно-логічного;

3) виразність психоорганічних проявів сповільненість, виснаженість психічних процесів, труднощі переключення на інші види діяльності, недостатність концентрації уваги, зниження обсягу механічної пам’яті. Велика кількість дітей відрізняється низькою пізнавальною активністю, що проявляється у відсутності інтересу до завдань, слабкій зосередженості, повільності й зниженій переключаємості психічних процесів. Низька розумова працездатність частково пов’язана із церебрастенічним синдромом, що характеризується швидко наростаючим стомленням при виконанні інтелектуальних завдань. Найбільш чітко воно проявляється в шкільному віці при різних інтелектуальних навантаженнях.

Для дітей із церебральним паралічем характерні також розлади емоційно-вольової сфери. Емоційні розлади при різних формах ДЦП проявляються по-різному. На думку, Е. Калижнюк та В. Ковальова, це можуть бути важкі негроподібні порушення та психопатоподібні порушення на тлі органічного ураження ЦНС, які нерідко проявляються при спастичній диплегії та геміпаретичній формі ДЦП.

Також І. Мамайчук зазначає, що у дітей та підлітків із ДЦП можуть спостерігатися емоційні розлади у зв’язку з наявністю фізичного дефекту, вихованням по типу гіперопіки чи ранньої соціальної та психічної деривації. Як зазначають С. Дуванова, Н. Трофімова та інші вчені, емоційні розлади у одних дітей проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, дратівливості, руховому розгальмуванні, в інших у вигляді загальмованості, сором’язливості, боязкості.

Схильність до коливань настрою часто поєднується з інертністю емоційних реакцій. Так, почавши плакати або сміятися, дитина не може зупинитися. Підвищена емоційна збудливість нерідко поєднується з плаксивістю, дратівливістю, примхливістю, реакцією протесту, які підсилюються в новій для дитини обстановці та при втомленості. Іноді відзначається радісний, піднесений настрій зі зниженням критики (ейфорія).

У дітей з церебральним паралічем своєрідна структура особистості. Достатній інтелектуальний розвиток часто поєднується з відсутністю впевненості в собі, самостійності, з підвищеною сугестивністю. Вчені О. Мастюкова та К. Семенова вважають, що найбільш характерною особливістю особистості дитини з церебральним паралічем є риси своєрідного психічного інфантилізму.

Досліджуючи особливості формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем, О. Романенко виявила, що своєрідність формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем обумовлена особливостями взаємодії трьох основних факторів: по-перше, біологічним чинником, оскільки при дитячому церебральному паралічі порушується інтеграція сенсорної інформації, що надходить ззовні та зсередини та інтерпретується мозком. Це стає перешкодою при формуванні різного виду уявлень, що складають Я-образ особистості. По-друге, функціональним чинником, що визначається мірою дефіцитарності рухової сфери, обмеженістю можливостей хворої дитини до активного пізнання оточуючого світу та її взаємодії з нею. По-третє, соціальним чинником, що поєднує в собі як психотравмуючий характер спілкування з соціумом, так і особливості реагування на свій фізичний дефект, його суб’єктивну значущість для дитини.

У ході дослідження вона дійшла висновку, що у школярів з церебральним паралічем відмічається більш низький ступінь розвитку когнітивного компоненту Я-образу порівняно зі здоровими однолітками.

Це проявляється у сповільненій динаміці формування понять, що складають Я-образ особистості, у неадекватності їх розуміння, слабкій узагальненості та диференційованості. Причинами когнітивної спрощеності Я-образу є як недостатність умов для повноцінного розвитку внаслідок рухового дефекту, так і захисно-компенсаторне витіснення травмуючого для особистості усвідомлення власних якостей.

Нерідко для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату характерна слабка пізнавальна активність, яка частково обумовлена недостатністю комунікаційних функцій. Особливо гостро постає ця проблема в підлітковому віці, оскільки фізичні та мовленнєві дефекти перешкоджають підлітку з обмеженими можливостями повноцінно спілкуватися з однолітками.

Для розвитку дітей з дитячим церебральним паралічем дуже важливо розвивати три компоненти, і перший – це рух. При ДЦП порушення рухових функцій первинне і являє собою своєрідне відхилення моторного розвитку, яке без відповідної корекції справляє негативний вплив на весь хід формування нервово-психічних функцій. Ураження центральної нервової системи при ДЦП порушує роботу м’язових схем довільних рухів, що й визначає одну з основних труднощів становлення рухових навичок, а значить, позначається на виконанні найелементарніших вправ.

Другий компонент – це музика. З одного боку, вона формує почуття прекрасного, підвищує емоційний стан, посилює мотивацію навчання. З іншого – найважливішими виразними засобами музики служать ритм і темп, дотримання яких вкрай важке для дітей з ДЦП.

Різні порушення м’язового тонусу (спастичність, регідність, гіпотонія, дистонія), наявність гіперкінезів, тремору, синкинезїї не дають можливості виконувати рухи в заданих ритмі і темпі. Водночас спроби витримати їх можуть швидко втомити дитину.

Нещодавні дослідження німецьких нейробіологів показали, що мовні центри в лівій півкулі мозку використовуються для аналізу послідовності акордів навіть у людей без музичної освіти. Деяка музика здатна привести мозок в стан найоптимальніший для навчання. Різні стилі музики по-різному впливають на стан мозку, настрій та мислення. Класична музика, зокрема сонати Моцарта, здійснюють позитивний вплив на просторово-часовий тип мислення, а також музика покращує пам’ять, заспокоює.

Третій компонент – це мова. У роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників зазначається, що при ДЦП поряд із порушеннями опорно-рухового апарату відзначаються різноманітні мовні порушення (дизартрії, анартрія, заїкання).

Для дітей з ДЦП характерні різні форми мовного дизонтогенезу, що проявляються у вигляді як оборотних порушень (затримка домовного і мовного розвитку), так і більш стійких системних розладів. Тому завдання, що включають мовний матеріал, повинні бути індивідуальними.

ЯК ГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ?

В дошкільному віці потрібно вчити дитину аналізувати, порівнювати предмети за кольором, формою, розміром, величиною. Звертати увагу дитини на характерні ознаки пір року, явищ природи, добових змін. Дитину слід навчати класифікувати й узагальнювати предмети побуту, овочі, фрукти, посуд та ін.

Потрібно розвивати у дитини дрібну моторику, вміння утримувати олівець, пензлик, ручку. Для цього потрібно вчити дитину виготовляти вироби з паперу,пластиліну, з природних матеріалів, конструювати різніза формою вироби тощо.

Пам’ятайте! Завдання мають бути посильними для дитини і викликати задоволення від виконаної роботи.Стимулюйте успіхи дитини, хваліть за старанність та наполегливість.

Специфічними корекційними завданнями для дітей із ДЦП є:

•розвиток загальної і дрібної моторики;

•уміння визначати властивості предметів на основі чутливості (зорової, тактильної, слухової); визначати форму, розмір, колір предметів;

•розвиток просторових функцій: взаємне розміщення предметів у просторі, орієнтування у полі діяльності, орієнтування в навколишньому просторі;

•здійснювати контроль за регуляцією власних дій;

•розв'язувати у процесі трудової діяльності мислитель ні завдання в наочно-дійовому та в наочно-образному плані;

•орієнтуватися в довкіллі;

•корекція та розвиток мовлення: співвідносити слова з реальними образами, знати та оперувати назвами предметів праці у побуті, мовленнєве опосередковувати етапи діяльності – планування, поточне виконання дій, підведення підсумків виконаного.

Основними напрямками корекційно-педагогічної роботи з дітьми з ДЦП є: розвиток емоційного, мовного, ігрового спілкування, стимуляція зорового, слухового, кінестетичного сприйняття, формування просторових і часових уявлень, корекція їх порушень, розвиток передумов до інтелектуальної діяльності (уваги, пам’яті, уяви), розвиток зорово-моторної координації, підготовка до оволодіння письма.

Значне місце в корекційно-педагогічної роботи при ДЦП відводиться логопедичній роботі. ЇЇ завданнями є: розвиток мовного спілкування, нормалізація тонусу м’язів і моторики артикуляційного апарату, розвиток мовного дихання, голосу, просодики, формування сили, тривалості, керованості голосу в мовному потоці, вироблення синхронності дихання, голосу і артикуляції, корекція порушень вимови.

Особливе значення для дітей, які мають інтелектуальні та фізичні проблеми, має ігрова діяльність. Саме у грі, на фоні яскравих позитивних емоцій формуються перші знання, уміння та навички дитини. Вдало підібрані і вміло проведені ігри стануть помічниками у набутті необхідних навичок. Під час гри створюються такі умови, в яких кожна дитина отримує можливість самостійно діяти, набуваючи власний руховий або чуттєвий досвід. Це особливо важливо для дітей із спеціальними потребами. Дидактична гра дозволяє забезпечити потрібну кількість повторень на різному матеріалі при збереженні емоційно-позитивного ставлення до завдання.

Більшість дітей із психофізичними вадами потребують постійної стимуляції концентрації уваги. Тому, при організації гри з такими дітьми є постійне нагадування умов та правил гри, повторення символів, команд. Також, організуючи ігрову діяльність, слід пам’ятати, що діти з порушеннями опорно-рухового апарату не можуть і не повинні довгий час перебувати в одному положенні. Існує багато ігор, які сприяють розвитку уваги, мовлення, мислення, пам’яті, рухової активності. Важливо обирати ті ігри, які чітко працюють у напрямку подолання відповідних недоліків. Тільки допомога та підтримка дорослого дозволять дитині з ДЦП отримати від ігор і задоволення, і користь.

Дитина з ДЦП часто не може координувати і вправно діяти пальцями руки, але якщо ми допоможемо під час гри використати вже набуті навички, ми розширимо її можливості та наблизимо до спроможності навчатися.

Ефективною роботою також є логопедичний точковий масаж. Мета точкового масажу, який використовується в логопедичній практиці є нормалізація тонусу м’язів голосового, дихального та артикуляційного апаратів. Точковий масаж корисно проводити на фоні релаксації та фоні аутогенного тренування. Дуже ефективною формою є горіховий масаж. Дітям він дуже подобається. Крім того, волоський горіх чудово усуває стрес, позитивно впливає на точки, що сприяють розвитку мовленнєвої активності дітей, їх дрібної моторики. Цей вид роботи проводиться у формі гри з віршованим супроводом. Разом з мовленням розвиваються сенсорні здібності. Для цікавості можна розмалювати горішок ( очі, ротик, носик, чубчик). Також корисні – шишковий масаж та масаж прищіпками.

Дуже важливо працювати над ритмом і темпом дитини з ДЦП. Це розучування віршів, лічилок (поєднання рухів і словесного супроводу). Необхідно виконувати вправи для розвитку дихання і голосу, які сприяють виробленню правильного діафрагмового і мовленнєвого дихання, його сили та тривалості (наприклад, приспівування голосних звуків).

Іноді дітям з обмеженими можливостями важко вивчити лічилку, вірш, грати пальчиками. Проблема може бути в тому, що дитина просто не здатна зосередитися на достатньо довгий проміжок часу. Деякі діти погано розуміють звернене мовлення, в них порушена вимова окремих звуків, в них не розвинена пам'ять. Таким дітям потрібно більше часу, щоб у них виникла зацікавленість до віршів, приказок, ігор з пальчиками.

Народна педагогіка – ефективний засіб залучення дітей до української культури. Форми використання народної творчості різноманітні. Це залежить від віку дитини, її розвитку.

Обстеження мовлення дітей з ДЦП показало, що дефекти звуковимови в них обумовлені дизартрією різної форми та ступеня прояву. Внаслідок ураження центральної нервової системи виникає таке порушення як дизартрія. До дизартрії належать такі дефекти мовлення, внаслідок яких порушується не тільки вимова звуків, а й інші фонетичні компоненти: темп, виразність, модуляція, сила голосу, дихання, із запізненням розвивається розуміння мови, словника, граматичної будови. Найбільш поширеною є псевдобульбарна дизартрія.

Для таких дітей характерні: амімічне обличчя, утруднені жувальні і ковтальні акти, салівація, порушення мовного дихання, глухий здавлений голос, порушення темпу, виразності мовлення. Особливість дизартрії при ДЦП виникає при впливі тонічних рефлексів на мовленнєву артикуляцію. Це визначає специфіку роботи з такими дітьми. Навчання та заняття потрібно проводити в такому положенні дитини, щоб вплив тонічних рефлексів на мовленнєвий апарат був мінімальний.

Потрібне правильне положення голови, тулуба. При проведенні занять з дитиною дзеркало та місце логопеда знаходиться на рівні очей дитини. Вибрав правильне положення, після загального розслаблення приступають до масажу та артикуляційній гімнастики. Особливістю дизартрії при ДЦП також є недостатність кінестетичного сприймання. Дитині дуже важко виконувати великий обсяг завдань, вона слабо відчуває положення та рух своїх кінцівок та органів артикуляції.

Завданням логопедичної роботи при дизартрії з дітьми з ДЦП є розвиток відчуттів артикуляційних позицій та рухів. Для покращення артикуляційних рухів виконуються вправи через зусилля, вправи із відкритими очима і закритими. У практиці шкільних логопедів найчастіше зустрічається легка ( стерта) форма дизартрії. При дизартрії в роботу логопеда входить: масаж, пасивна і активна артикуляційна гімнастика, вправи на розвиток дихання, голосу, вправи на розвиток слухової уваги та фонематичного слуху, робота над зв’язним мовленням.

У дітей з ДЦП наявні дисграфія й дислексія, що обумовлено порушенням зорового сприймання форми і просторових уявлень в поєднанні з дефектом стереогностичної функції. У таких дітей помітна бідність словника, що обумовлено недостатньою сформованістю просторових й часових уявлень, узагальнюючих понять, наявні фонетичні, фонемографічні, граматичні, семантичні помилки при відтворенні одержаної ними інформації на заняттях корекційної спрямованості.

До таких помилок відносяться змішування літер, що позначають приголосні звуки. які відрізняються один від одного наявністю або відсутністю вібрації голосових зв'язок (дзвінкі та глухі), додаткового підняття спинки язика (м’які та тверді), за місцем утворення, за способом утворення, пропуск, заміна, додавання окремих літер та складів. Для більшості дітей характерна недостатня диференціація і низька актуалізація просторових зв'язків і відношень. Слід зазначити, що такі мовленнєві помилки мають стійкий характер і зберігаються впродовж тривалого періоду. Усе це вказує не тільки на недорозвинення мовлення, а й на особливий рівень можливостей пізнання оточуючого, своєрідний спосіб мислення зі специфічним рівнем розвитку інтелектуальних операцій аналізу та синтезу. Тому на початок шкільного навчання у дітей з ДЦП залишається ще несформованою лінгвістична готовність до засвоєння програмового матеріалу з рідної мови.

Процес письма є особливою формою мовленнєвої діяльності, що відрізняється від усного мовлення як за своїм генезом та психофізіологічною побудовою, так і за своїми функціональними особливостями.

Формування навички письма починається з аналізу звукового складу слова. Тому однією із головних умов для оволодіння дитиною письмом є достатньо збережений фонематичний слух. Важливу роль для оволодіння цим процесом відіграє правильна артикуляція, яка бере участь у процесі навчання письма дітей перших років навчання. Метою корекційної роботи логопеда з подолання помилок на заміни та змішування букв, що позначають звуки, близькі за акустико-артикуляційними ознаками, є формування у дітей звукової артикуляції фонем, розвиток слухової уваги та пам’яті, фонематичного аналізу і синтезу.

Другий складний етап письма пов'язаний з перекодуванням елементів - фонем в оптичні елементи – графеми. Кожна графема має свою зорово-просторову будову, для реалізації якої потрібний складний просторовий аналіз та сформовані рухові навички кисті руки. Для засвоєння в дитини оптичного та зорово-просторового образу букви, диференціації оптично схожих букв слід підбирати спеціальні завдання з розвитку зорового сприймання, зорового аналізу та синтезу, просторових уявлень. Такі завдання спрямовані на розвиток орієнтування у власному тілі (права і ліва частини), визначення напрямку у просторі, орієнтування в оточуючому середовищі.

Отже процес оволодіння навичкою письма складається з декілька етапів та є складним для оволодіння і тривалим для дітей, які мають органічні ураження центральної нервової системи, тобто для дітей з ДЦП.

Навчальна діяльність передбачає достатній рівень сформованості мовленнєвого розвитку як основи для оволодіння писемним мовленням. Процес підготовки дітей з ДЦП до оволодіння навичками письма є важливим актуальним напрямком в навчально-корекційній роботі, оскільки готовність до навчання письму є основою для подальшого засвоєння дитиною рідної мови, соціальної адаптації та інтеграції його в соціальне середовище.

Ще одна із складних та значущих форм психічної діяльності людини є читання. Будь-яка інформація, яку людина отримує ззовні, поступає до нас у закодованому вигляді. Саме за допомогою інтелектуальної діяльності ми в змозі зрозуміти отриману інформацію. Як відомо читання - це складний психофізіологічний процес, що відбувається за допомогою аналітико-синтетичної діяльності. Становлення навички читання в учнів молодших класів відбувається в межах традиційного аналітико-синтетичного методу і полягає у поступовому переході від поскладового читання до читання цілими словами та словосполученнями.

В Україні загальноприйнятим методом навчання дітей читання є аналітико-синтетичний звуко-буквений метод. Але у багатьох дітей із ДЦП виникають труднощі в опануванні читання. В основі цих труднощів лежить недорозвиток різних рівнів сукцесивних структур, які забезпечують здійснення послідовного та кількісного аналізу слова. З такими дітьми можна впроваджувати нетрадиційний глобальний та напівглобальний методи навчання читання (Д.Доман, А.Лурія, В.Тарасун).Основне завдання глобального методу навчання читання зводиться до забезпечення розповідного, вільного мовлення, природного звучання тону, без типового розтягування та монотонного нанизування слів.

Такий процес навчання читання складається з 3 етапів ( В.Тарасун):

• Симультанний – формування максимально дифузного цілісного образу слова, в якому не виділені елементи, з яких воно складається.
• Сукцесивний – виділення елементів слова (склад, буква), що розпізнається і вивчається.
• Симультанний – передбачає формування цілісного образу букви.

Для цього методу використовуються картки зі словами великим шрифтом. Для читання добираються слова, у вимові яких у дитини не виникає труднощів. Слова, записані на картках, включають назви предметів, що належать власне дитині (меблі, продукти харчування, іграшки тощо). Словник добирається таким чином, щоб діти навчилися не тільки добре читати ці слова, а й комбінувати з них різноманітні словосполучення.

За соціально-економічних умов у сучасній системі освіти дедалі більша роль відводиться інклюзивній моделі навчання, яка проявляється у різноманітних формах спільного навчання та виховання дітей з особливими потребами. Діти з ДЦП стали однією з перших категорій дітей зі спеціальними потребами, які були задіяні в інклюзивну модель освіти.

ПОРАДИ УЧИТЕЛЕВІ

· Дізнайтеся більше про церебральний параліч, організації, які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.

· Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші.

· Зосередьте увагу на конкретній дитині та дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби й здібності.

· Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які в попередні роки навчали дитину, стосовно навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають свою дитину. Вони можуть чимало розповісти про її особливі потреби та можливості.

· Навчіться використовувати допоміжні технології (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп’ютера).

· Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.

· Іноді в учнів з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звукит, к, с, п, е, ф, ш.

· Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо, йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп’ютер чи інші технічні засоби.

· Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були в межах досяжності учня.

· Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.

· Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо.

• Підготуйте інших учнів до того, що з ними разом навчатиметься учень з церебральним паралічем (його особливості, потреби, захоплення).

• Розкажіть учням в класі про будь-яке спеціальне обладнання, яким користуватиметься учень; переконайтеся у тому, що вони зрозуміли, що спеціальне обладнання – це не іграшка.

• Для допомоги можете «призначити» відповідальних однокласників.

• Створіть такий дизайн кабінету, який би не перешкоджав мобільності учня в

інвалідній колясці.

• Переконайтеся у тому, що підлога рівна й на ній відсутні килими чи будь-які

підвищення поверхні, які можуть зашкодити руху дитини в інвалідній колясці.

• Внесіть необхідні зміни в навчальний процес, наприклад, виділяйте більше часу для виконання певних завдань.

• Працюйте над розвитком навичок вербальної комунікації, використовуючи рольові ігри.

• Пропонуйте допомогу учню, але допомагайте, лише якщо він погодиться попросить про допомогу.

• Знайдіть інші шляхи спілкування, якщо мобільність учня значно обмежена.

Наприклад, подумайте чим можна замінити підіймання рук.

• У період навчання грамоти діти, які не можуть писати, можуть виконувати завдання на магнітній дошці чи на комп’ютері. Такий підхід допомагає вчителеві перевірити знання учня, а учневі розвивати моторику верхніх кінцівок.

• Під час переходу від завдання до завдання давайте трохи часу на перепочинок і повторюйте зміст завдання кілька разів, звертаючи увагу на складні місця.

АДАПТАЦІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ З ДЦП

До школи прийшла дитина, яка користується інвалідним візком, милицями чи просто повільно ходить. Необхідно облаштувати шкільну будівлю, враховуючи наступні рекомендації.

Вхід до школи

Вхід до будь-якої школи, зазвичай, починається зі сходів, що є суттєвою або навіть нездоланною перешкодою для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, які використовують під час пересування інвалідний візок, тростинки, милиці чи інші засоби. Для того, щоб ці діти змогли потрапити до школи, необхідно продублювати сходи пандусом.

Пандус має бути пологим, щоб дитина на візку могла самостійно підійматися і спускатися ним. Щоб цього досягти, нахил пандуса не має перевищувати 12 градусів.

Пандус складається з трьох частин:

· горизонтальної площини на початку пандуса;

· похилої поверхні пандуса;

· горизонтальної площини в кінці пандуса.

Ширина пандуса має бути не меншою 90 см. Необхідними атрибутами є бортик, що огороджує, та бильця. Бортик запобігає скочуванню візка. Його висота має бути не меншою, ніж 5 см.

Бильця встановлюються по обидва боки пандуса на висоті 70 і 90 см. Для дітей молодших класів – 50 см. Найзручнішими є бильця круглого перерізу (з діаметром не менше 3 і не більше 5 см). Довжина билець має бути більшою за довжину пандуса на 30 см з кожної сторони.

Якщо архітектура будівлі не дає змоги побудувати правильний пандус (наприклад, вузькі сходи), то можна зробити відкидний пандус. В цьому випадку дітям з особливими потребами знадобиться стороння допомога. Ще одна важлива деталь – двері мають відчинятися у протилежний від пандуса бік, щоб дитина на візку не скотилася вниз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб попередити про прихід охорону.

Внутрішній простір школи

Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити бильця, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися, тримаючись за них.

Вільна ширина коридору повинна бути не менше 1,50 м, бажано 1,80 м, що дозволить переміщатися одночасно двом людям в інвалідних візках або зробити поворот на 180° в одній колясці.

Якщо архітектура будівлі не дає змоги побудувати правильний пандус (наприклад, вузькі сходи), то можна зробити відкидний пандус. В цьому випадку дітям з особливими потребами знадобиться стороння допомога. Ще одна важлива деталь – двері мають відчинятися у протилежний від пандуса бік, щоб дитина на візку не скотилася вниз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб попередити про прихід охорону.

Внутрішній простір школи

Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити бильця, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися, тримаючись за них.

Вільна ширина коридору повинна бути не менше 1,50 м, бажано 1,80 м, що дозволить переміщатися одночасно двом людям в інвалідних візках або зробити поворот на 180° в одній колясці.

Гарний вихід – встановлення на сходах підйомників. Однак, і ліфти, і підйомники – дороге обладнання, і поки не кожна школа може собі це дозволити. Ще одним вирішенням проблеми пересування сходами дитини з особливими потребами може бути організація чергування старшокласників, які по черзі допомагатимуть учневі на сходах. Якщо в коридорі є телефон-автомат, його слід повісити нижче, щоб дитина, яка користується інвалідним візочком, могла ним скористатися.

Шкільна роздягальня

У роздягальнях дітям з особливими потребами потрібно виділити зону, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками і гачками для сумок, одягу тощо. Або ж можна відвести для цього невелику окрему кімнату.

Шкільна їдальня

У їдальні варто передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному візку рекомендується збільшити до 1,1 м. Також бажано, щоб столи у їдальні знаходилися недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати дітей з особливими потребами окремо від решти однокласників.

Бажано, щоб дітям з особливими потребами допомагали співробітники їдальні, чергові старшокласники.

Шкільний туалет

У шкільних туалетах варто передбачити одну спеціалізовану туалетну кабінку для дітей з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі і тих, які користуються інвалідними візками. Розміри спеціалізованої кабіни: ширина – не менше 1,65 м; глибина – 1,8 м; ширина дверей – не менше 90 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачена вільна площа для розміщення крісла-візка (для забезпечення можливості пересадки з крісла на унітаз). Кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями тощо. Усі ці елементи мають міцно кріпитися.

У туалеті варто хоча б одну раковину встановити на висоті 0,8 м від підлоги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушіння рук, рушник і туалетний папір розміщуються на такій самій висоті.

Поручні в санвузлі

Поручні повинні встановлюватися поряд з унітазами, для того щоб забезпечити безпечне і комфортне/полегшене використання цих зручностей людьми з обмеженими фізичними можливостями.

■ Діаметр поручнів має становити 0,30 – 0,40 м.

■ Поручні повинні контрастувати з кольором стін.

■ Вони повинні бути міцно закріплені, враховуючи найбільш вірогідне навантаження, що до них буде прикладене.

■ Поручні слід розміщувати на висоті 0,85 – 0,95 м над рівнем підлоги (рис.8).

■ Якщо поручень прикріплений до стіни, відстань між ним і стіною повинна становити 35 – 45 мм.

■ Якщо біля унітазу немає прилеглої стіни, поручні повинні бути встановлені з кожного боку.

■ Біля сидінь унітазу поручень повинен виступати щонайменше на 0,15м в горизонтальній площині.

■ Зокрема для шкільних будівель може бути розглянутий варіант відкидних шарнірних поручнів, які можуть складатися вертикально.

Умивальники слід встановлювати на висоті 0,80 – 0,85 м над рівнем підлоги. Відстань між віссю умивальника і прилеглою стіною має становити не менше 0,45м. А головне, умивальник має бути міцно закріплений, тому що до нього, вірогідно, буде прикладатися значне навантаження.

За можливості кріплення повинні здійснюватися консольними скобами. Усі змішувачі повинні бути важільного або натискного типу, які дозволяють вільно користуватись даною арматурою людям з обмеженою рухливістю в кистях. Найкращим досвідом вважається використання приводу на фотоелементах.

Спортивний зал

Діти з особливими потребами мають бути залучені і на уроках фізкультури. Вони можуть виконувати посильні вправи і брати участь у різних іграх разом з однокласниками. Це допоможе їм не відокремлюватися від однолітків і виконувати шкільну програму у більш повному обсязі.

У залах та приміщеннях, призначених для фізкультурно-оздоровчих занять дітей з повною чи частковою втратою зору, потрібно:

Ø використовувати як орієнтири для напрямку руху звукові маячки;

Ø по периметру ігрового майданчику нанести смугу орієнтації шириною не менше 0,15 м;

Ø влаштовувати смугу орієнтації шириною не менше 0,6 м вздовж доріжок для бігу чи розбігу перед стрибком; ӽ передбачати на біговій доріжці зону старту довжиною по напрямку руху не менше 5 м і зону фінішу довжиною не менше 2,5 м;

Ø влаштовувати смугу орієнтації шириною не менше 0,15 м по периметру ванн басейнів.

Роздягальню, душову і туалет при фізкультурному залі для дітей, які користуються інвалідними візками, необхідно переобладнати. У душовій кабіні, так само, як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб дитина з особливими потребами могла нею користуватися (ширина дверей має бути не меншою, ніж 90 см; візок має входити у кабінку повністю). Бажано, щоб у роздягальні усі проходи були не вужчі, ніж 90 см.

Шкільна бібліотека

Читальний зал шкільної бібліотеки також бажано обладнати для вільного доступу школярів з особливими потребами: частину стійки для видачі книг рекомендується переобладнати до рівня не вище 0,7 м.

Книги, що знаходяться у відкритому доступі, картотеку бажано розмістити у межах зони досяжності (протягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м при ширині проходу біля стелажів чи картотеки не менше 1,1 м.

Класні кімнати

Важливо врахувати, що дитині з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зони учнівського місця для дитини на візку (з урахуванням розвороту візка) – 150х150 см. Біля парти варто передбачити додатковий простір для зберігання інвалідного візка (якщо дитина пересідає з нього за стіл), милиць, тростинки тощо.

Ширина проходу між рядами столів у класі має бути не менше 90 см. Такої ж ширини мають бути вхідні двері без порогу. Бажано залишити вільним прохід біля дошки, щоб дитина на інвалідному візку або на милицях могла вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.

Якщо заняття відбуваються у класі, де дошка або якесь обладнання знаходяться на підвищенні, його необхідно обладнати з’їздом (наприклад, покласти і закріпити похилу дошку). Це можуть зробити й однокласники на уроках праці.